Найбільш специфічна риса української політики, яку мало поки побачили на Заході і не дуже зрозуміли навіть активні кола в самій Україні - якась вигадка і неадекватне уявлення про паралельність влади і грошей, нібито їх існування в якихось замкнених і автономних одне від одних реаліях. Судити у нас люблять по партіях, по ідеологіях, по лівий-правий і проросійський/проукраїнський. Ледве не найбільш ідіотська суперечка сучасної укрполітики полягає у спробах різних сторін довести що саме їх кандидат у президенти дзвенить і бренить найчистіше до ідеалу патріотизму - суперечка ця в кінцевому підсумку лише про "подобається" і "не подобається", тому не завершиться ніколи, стомитися у ній може лише глядач. Але ідейні переконання, "ціннісні засади" тому і беруться так широко в розрахунок, бо є засобом переконання більшості і по суті частиною бренду. Про гроші ж завжди прийнято говорити тихо, пошепки і якось навіть не проводити паралелі між енергетикою і політикою, приміром - а там часто бувають ключики, яких самий лише аналіз хто кому кум у якій фракції дати не може.

Справа проти Порошенка лише частково заслуговує такої назви і лише частково заслуговує того аби розглядати цей момент як зріз конфлікту Порошенко/Зеленський - бо це чиста політика, а на чистій політиці далеко не поїдеш. Десь потрібно шукати запах грошей, і тут він таки теж є. Багато людей пишуть про паралелі з минулого, але звертають увагу знову лише на політичне - мовляв, Порошенко-Зеленський це як Юля-Янукович. Але і це спрощення лише відводить нас подалі від розуміння джерел конфлікту, лише дає не дуже адекватні хоч і яскраві зразки порівняння. Насправді ж, показово тут передусім те, що це вже друга гучна справа про постачання вугілля в українській політиці, і педалюється по суті тими самими колами, що і з Роттердам+.

Усе, де мова йде про вугілля і енергоносії, завжди крутиться навколо двох прізвищ - передусім Коломойського і Ахметова. Ігор Феросплавич Коломойський робить усе, аж до відновлення постачання електрики з РФ, аби електроенергія була дешевша (бо і феросплави тоді теж вигідніше виробляти) - Рінат Леонідович, навпаки, аби виробляти електроенергію вигідніше зацікавлений, аби вугілля таки дістати було легше, а саму електроенергію з РФ і Білорусі не постачати. Для того, аби вугілля не доїзжало до Ахметова свого часу Коломойський колись всіляко сприяв і блокаді ОРДЛО "невідомими патріотами" Семена Семенченка, який отримував від нього кошти ще з 2014 року.

Зрозуміло, навіщо оточення Ахметова воює з Коломойським і Роттердам+, тут є прагматичний інтерес. Зрозуміло навіщо Коломойський і пов'язаний з ним політикум педалює тему Роттердам+, і закупівлі вугілля в 2014 роках на окупованих фактично (але ще не юридично) територіях, тут прагматичний інтерес теж є. Але раптовий "призрачный гонщик" у вигляді антикорупційних сил, який раптом б'є по схемі Роттердам+ стаючи на позицію одного олігарха проти іншого виглядає аж надто екстравагантно. При цьому, постраждалими від злочинних дій ДТЕКу у справі Роттердам+ рахується не якийсь пересічний споживач, а саме заводи Ігор Валеріча в Нікополі. А антикорупціонери і не проти побігати навколо справи, чи-то всерйоз, чи-то розуміючи в чиїй грі опиняються витратним матеріалом. Найбільш цікава штука сталася в цьому контексті місяць тому - один з професійних антикорупціонерів Чумак раптово відкликав свою позовну заяву проти Роттердам+, аби за його ж словами, не допомагати Коломойському. На цій заяві довгий час справа і трималася, але тепер уже є і інший позов - від ЦПК Шабуніна і Нікопольського феросплавного заводу Ігор Валеріча.

А що у цей час відбувається у політиці? Нібито лоббі Коломойського і Портнова нібито воює з владою, яка так хотіла, так хотіла прозорого конкурсу на посаду глави САП. І аж ось, кілька злочинних нардепів завершення конкурсу на днях зірвали. Бідкаємося, розводимо руками - але це ж нардепи, що походять по суті з фракцій влади і її партнерів - СН, Майбах і "Довіра".