Історія про відверту сукню помічниці заступника міністра це не про виховання чи стиль одягу. Її ранг невисокий, об'єктивно кажучи, але манера наших українців тицяти дулю в лоба кожному у кого є якесь міністерство чи заступник когось там з цих тойво у назві посади - пошесть гірша за бідність. Бо це ще один зворот національного анархізму, в'їденого у побутовість.

Це ще і про запит на негативні емоції. Ууу сука, молода дівчина з декольте, повбивав би ууу.

Представник державного апарату має виглядати як церковна миша, від нього має пахнути тройним одеколоном і нафталіном. Пара чобіт у нього має бути одна на все життя, а шкарпетки без дірок він може отримати лише перед виходом на пенсію. Бо немає права у державного службовця бути розпусником, це ж вона тими декольтами своїми усіх державних мужів відволікла від дрочіння їхніх паперів по колу. Державний службовець має хотіти здохнути, а не хотіти добре жити чи, тим більше, думати про секс. А замість грошей усіма з ними після роботи треба розплачуватися розрядами струму підведеного до кінцівок щомісяця, ага. Державний службовець навіть найнижчого рангу має бути солідарним із пересічним українцем у його бажанні здохнути і все життя нічого не їсти окрім сала і картоплі. Це ненависть до молодих дівчат, сакралізація п'янки у Львівській міськраді до прийому у британської королеви. Це просто про хворобливу потребу жувати хоч якісь негативні емоції, акумулювати ненависть і уперте небажання замість цього бахнути віскаріка посеред трьох вихідних.

Якби на місці цієї Христини Тишкун була б якась нафталінова самодурка Гнида Пилипівна, яка не знає як вмикати комп'ютер - ніхто б на це не звернув увагу. Зараз на неї просто навісили усе що погано лежало, та ще і зробили свою експертну оцінку, що їй мовляв довелося з кимось спати заради вигідної посади (!) помічника заступника міністра освіти (!) з окладом десь тисяч у 9 гривень і перевагами перебування на роботі в казенному дурдомі з вензелями і Гнидами Пилипівнами. І, найголовніше, вона таки не вчинила жодного злочину про який нам відомо.

Якби у нас всі освітяни були б такі, ви б бігли у ті школи, аж гай шумів, навіть після 11 класу, і у те галіме міністерство попрацювати ставали б в чергу. Тому, як казав класик, тихо не там де мовчать, а там де не пиздять.