ДЕБЕЛИЙ ТЕКСТ ПРО *СМИСЛ* ПОДІЙ В КАЗАХСТАНІ ЯКИЙ ВИ ВСІ ТАК ЧЕКАЛИ
Подивимося на події у Казахстані більш об'ємно. Пік конфлікту із масштабним застосуванням сили і можливістю переростання в революцію навряд чи був виключно результатом звичайного соціального невдоволення людей, в силу ряду причин. Найважливіша з причин досить проста: людям для успішної протестної активності потрібне певне підкріплення зсередини еліт, зв'язок з умовною контрелітою, яка забезпечить два фактори: укладення генеральної лінії протестів у політичну логіку і проведення власне зміни самої влади. Для усього цього потрібна якісна технологічна робота, правильне точкове застосування сили і правильне висвітлення подій. Саме тому у ситуації в Казахстані важлива не стільки дихотомія "революціонери-влада", скільки значно менш вловима, але набагато більш придатна до аналізу дихотомія "еліти-контреліти". Звісно ж, технологічні аспекти політизації протестних настроїв не можуть слугувати якоюсь чорною плямою чи дискредитацією протестів. Але правда поки одна: без спеціалістів ніякий натовп з палицями не буде ефективним у захопленні влади і протистоянні силовикам, яких цього протистояння навчали завчасно.
Залиште в минулому розповіді про революційних кухарок, які самі обурилися і самі взяли владу без політиків, бо вони не діють в повній мірі навіть щодо більшовиків (якось погугліть про Брусилова, генерала Бонч-Бруєвіча який доводився братом відомого більшовика і інших). Уявлення про те, що у політиці може мати місце якась масштабна ланцюгова реакція, автономна від цілеспрямованих дій по її створенню цілком вкладаються в стереотип політичного романтизму, про який я писав раніше. Мовляв, революції це настільки важливо, бо це ж так щиро красиво, і тому невідворотно, і буде кожен раз коли якась величезна кількість людей чимось обуриться. Якщо ви все-таки досі хочете бути революціонером від політики, то принаймні не можете залишатися у стані глядача, для якого цей ефект створюється. Пряма політична дія, на жаль і на щастя, не визнає моралі. Її будуть встановлювати постфактум.
Вал раптових самогубств, зупинок серця і викидання з вікон цілого ряду силовиків у Казахстані в результаті протестів свідчить лише про те, що частина керівництва силовиків могла бути включена у підготовку і сприяння протестам. І насправді це не видається сюром, якщо ми говоримо про цю державу: неопатримоніалізм і клановість існують у авторитарних режимах Центральної Азії досить поширено, а тому для окремого працівника спецслужб, поліції чи армії піти проти власного Уряду не видається такою великою проблемою, якщо його включають в паралельну тіньову кланову ієрархію. Саме тому "авторитарність" якою часто за європейськими лекалами описують режими подібні Казахському це досить неточний вираз, і залишає він поза дужками певну імпліцитну слабкість держави у протистоянні з структурами традиційного суспільства - власне, для цього і винайшли термін "неопатримоніалізм". Показово і те, що найбільші успіхи протестуючих і навіть певним чином початок революційних дій відбувся саме в Алма-Аті - центрі Південного Казахстану, досить відмінного від більш секулярного і менш сільського Північного Казахстану.
Багато говорилося про конфлікт Назарбаєва і Токаєва. Хоча нічого однозначного у публічну площину так і не було винесено, важливо однак і те, що на моменті стухання революційних подій діти Назарбаєва покинули країну, а його донька майже одразу придбала 51% акцій одного швейцарського банку, що очевидно полегшить їй отримання громадянства Швейцарії у майбутньому. У день фактичного розгрому протестуючих в Алма-Аті з заявою вийшов і прес-секретар Назарбаєва, який повідомив про повну підтримку екс-президентом влади Токаєва. Частково це виглядало як певна капітуляція і небажання продовжувати конфлікт і далі з підпілля. Важливим фактором залишається саміт глав країн СНД, куди Токаєв і Назарбаєв в 2021 році полетіли окремо, а Путін приділив там неабияку увагу саме Токаєву, на відміну від Єлбаси.