Протягом 2021 року Назарбаєв позбавився на користь Токаєва кількох посад - глави правлячої партії Нур-Отан, глави Ради національностей Казахстану тощо. Вже на хвилі революційних протестів Токаєв зняв Назарбаєва з найбільш важливої посади - секретаря Ради національної безпеки і оборони, а тепер днями видав заяву про те, що олігархів часів Назарбаєва чекатимуть серйозні проблеми. Паралельно сьогодні було ухвалено новий Кабінет міністрів, а в силових структурах продовжуються перестановки керівництва.

З українського кута це дійсно виглядає так ніби якби Кучма, який передав усю владу Януковичу десь в 2004 році, залишаючи собі контрольні точки в ряді галузей вже згодом збунтувався проти нього руками вуличних мітингарів, а Федорич би з російською допомогою захотів консолідації влади і остаточного вирішення питання із "сірим кардиналом". Помітьте і те, як філігранно і технологічно в усіх випадках працює РФ: ставку роблять ніколи не на найсильніших і найперспективніших, а радше навпаки. РФ бере аутсайдерів, яким загрожує втрата влади і витискає з них по максимуму - "дорога ложка к обеду", як кажуть. Токаєв, Лукашенко, Янукович - дуже схожі по структурі власної історії політики, усі певним чином загнані в кут революційними настроями і конфліктами з контрелітами в своїх країнах. Навіть не дуже відчутна російська допомога у їх становищі цілком може бути розміняна Москвою на серйозні поступки, і ось, в кінці 2021 року оприлюднюється проект Конституції Білорусі з якої хочуть прибрати згадку про без'ядерний статус держави. Як ви думаєте, ядерні ракети якої країни теоретично можуть бути розміщені після цього десь під Вітебськом? Залишу питання риторичним, надто зрозумілі результати. Консолідація влади в Казахстані прямо зараз вдається Токаєву, але у цьому новому консенсусі і роль РФ вже буде точно значно більшою, ніж у Казахстані Назарбаєва.

Тут хочеться і спитати нас самих: а ми впевнені, що наша влада не буде підігнана до стінки болючих компромісів з росіянами не через якісь там російські погрози дать нам ляща, а через приміром якийсь глибокий революційний конфлікт у найближчі роки? Я не прошу нікого любити або ненавидіти Зеленського чи Порошенка - в широкому сенсі це і неможливо, бо прохання тут недоречні. Але краще час від часу вмикати державника хоча би на п'ятнадцять хвилин щотижня і ставити собі незручні питання. Чи вистачить нашій владі розуму не йти на угоду з росіянами у придушенні внутрішніх революційних протестів, і чи вистачить нашій опозиції завжди бути хитріше і залишати в усіх випадках віконечко для компромісу, в яке зеленим буде можливість влізти? Вам може здатися це фарисейством, але заради збереження держави краще іноді побути фарисеєм, ніж революціонером. Тож, думайте краще про державу, а не про копійчане політичне геройство і про смердючі партії.