Чи буде нове велике військове вторгнення РФ? Якщо відповісти так, гарантовано це завдасть удару по обороноздатності, почнеться ще більш відчутна деморалізація і капітулянтство.

Якщо відповісти ні, гарантовано це завдасть удару по обороноздатності, почнеться тягуча і в'язка побутовість, фокус уваги від ситуації з РФ буде ще далі.

Наступ РФ стає можливим зовсім не внаслідок якихось там внутрішніх характеристик російського політикуму, які у нас намагаються виводити з минулих травматичних епізодів російської експансії проти нас (розширювати території, заради того аби просто вигравати вибори і далі взагалі не має великого сенсу у країні де можна спокійно переписувати протоколи усіх виборів і не допускати партії до реєстрації юридичної особи). Овчина має коштувати виділки, аби хтось заніс над нею ножа. Єдиний вихід - не бути вівцями.

Так, РФ дійсно не виграє великого політичного зиску з окупації України. Підстави до ризикованих дій великих гравців важко аргументувати присутніми у їх політикумі дискурсами велику Русь, на 1/6 частину суші і інші драматичними абстракціями, які наші напівмислителі хочуть запхати в серйозні схеми пояснення. Але лишається один фактор - сили, яка все ж у РФ у військовому розрізі дійсно величезна.

Україна слабша за РФ у військовому розрізі, це не піддається сумніву хоча би через наявність ядерної зброї, яка виключає для нас будь-яке перенесення бойових дій на терени РФ хоча би частково. Але вочевидь, усі ці роки Київ був дійсно значно хитрішим за Москву - у цьому і був фактор пристосування і виживання, фактор раптовості і нелінійності, малої прогнозованості, мінливості. І подальша воєнна агресія буде потрібна росіянам передусім задля зниження дії цього фактору: війна, як кулеметний вогонь - змушує притискатися до землі, обмежує простір маневру і взагалі обрізає доступні сценарії.

Саме тому час наступу не такий і важливий, бо пролог до нього уже розпочатий, політичні інструменти Києва у контролі внутрішньої ситуації обмежуються, ресурси не падають з неба, а контроль навіть власного поля стає усе більш проблемним. Росіяни відбувають потребу у руйнуванні будь-яких заходів що вели б до більшої консолідації влади - але відверто кажучи, і у нас не дуже розуміють яка консолідація потрібна, зазвичай у нас її проводять виключно у внутрішньополітичних інтересах.

Україна ж це не частина регіонального українсько-російського протистояння. Це шахова клітинка великого конфлікту глобальної політики, де відправка військ на Донбас чи в Одесу і Харків не є заходами стратегічного значення: це оперативний рівень, тут дуже малі загрози порівняно з ядерними іграми приміром із США. Ескалація, до речі, промацується зараз і на Балтиці, де Швеція раптово посилює охорону морських об'єктів і починає залучати резервістів. Ескалація промацується і в Арктиці, куди мають спрямувати авіаносні групи НАТО, а сама російська військова присутність не є вже свіжою новиною. Саме тому важливе зовсім не питання, чи загинемо ми сьогодні, чи це відкладуть на десяток років.

При нинішньому плині ситуації і збереженні існуючих тенденцій атака на нашу шахову клітинку буде ще дешевшою згодом, ніж тепер. Чому? Бо прогнозованість дій Києва дедалі більше буде рости для РФ, альтернативні шляхи щороку все більше оточуються і відрізаються, а ось ціна агресії зростає зовсім не так швидко, як вірогідність воєнного втручання. Консолідація в суспільстві щодо питання підготовки превентивних заходів опору досить невисока, хай і багато людей вже встигли написати пости про відчайдушну оборону до останнього - успішно обороняються організовані системи управління, а не масові і стихійні махновські загони з вилами.

Руйнувати системи тут почали вже давно, і не без допомоги самих українців. Поки наше найкраще в світі стурбоване громадянське суспільство носиться навколо загрози з боку концертів Басти і всерйоз допускає собі думки про українську латинку як фактор оборони від РФ, росіяни приміром видобувають кварцити для своїх Збройних сил на Сумщині, в Глухівському районі - по протекції Деркача через російського олігарха в штатському Дерипаску.