Одна з найбільших проблем, яка супроводжує неможливість точної оцінки вірогідності нової збройної агресії РФ проти України окрім класичного браку інформації полягає у дуже широкому спектрі питань до аналізу яких одночасно має вдатися фахівець аби зробити хоч трохи релевантні висновки.

По-перше, роль західних держав і причини, чому та чи інша держава зайняла таку позицію - як активну, так і пасивну. Щодо цього наразі існують найбільші проблеми, в основному породжені низьким рівнем контактів із західним аналітичним середовищем, нерозумінням його підводних каменів і того, як приховані або публічні інтереси можуть детермінувати позицію тих чи інших аналітичних груп на Заході. Ілюзію про об'єктивність і неупередженість публічних висновків на Заході варто руйнувати по мірі наближення до їх середовища. Уже зараз ми знаходимося на етапі, де мало розуміти просте демократи-республіканці чи лейбористи-консерватори щодо іноземних аналітичних центрів. Здебільшого вигідна РФ риторика там може не бути прямим наслідком фінансових вливань з РФ, але вдало кореспондувати із внутрішніми позиціями частини політичних еліт - радикальні реалісти, що не хочуть розглядати демократизацію і суверенітет країн Східної Європи як варту довіри і постійну тенденцію, вимірюючи ситуацію через виключно фактор сили, ідеологічно індоктриновані середовища пацифістів, лівих або лібертаріанців які не розглядають активну зовнішню і безпекову політику як достойну справу і вартий уваги інструмент, євразійці і криптоєвразійці (цих, до речі, на Заході найменше і ми перебільшуємо їх значення). Саме з коливань у цих просторах береться регулярна теза про Захід нас зливає, яка є радше доказом малого розуміння контексту їхніх подій і обумовленості тез. Усе не варто звертати і на успішні дії росіян - публічно їх там не так і багато, а з іграми в довгу у них великі проблеми.

І та сама справа, до речі, з дружніми до Києва джерелами думок: ніхто досі не відрефлектував толком, чому саме Лондон і Вашингтон опинилися у цій ролі і які вони мають зиски з існування України, чому ці зиски вищі за приємну можливість втягнення РФ у додатковий зайвий для неї і смертельно небезпечний політично конфлікт? Що диктує Німеччині саме таку в'ялу політику прямо зараз, і наскільки кореспондує німецький інтерес з британським та американським? Хто з них має які реальні важелі - у кого бонус у воєнній силі, хто тримає у себе купу російських капіталів, а хто прямо взаємозалежний з сировиною РФ, і тому може вдарити по ланцюжках? Як роль і інтереси Британії відрізняються від ролі і інтересів США? Не переказуйте одне одному дурниць про єдиний глобальний Захід, демократизацію, англосаксів і американців та їх мессіанську роль як підставу до дій - це усе ідеологія, її нарости на політичних рішеннях, прагматичних і багатогранних. Де немає вигоди, там немає дій. Вигода може бути спільною з нами, а може йти проти наших інтересів - але вона усе одно має бути, та ще й притомна.

Чому саме такі заяви і який їх ефект на керівництво РФ? Не на рівні "всралися-злякалися" чи "Путіну все одне, він марить імперією" - це залиште школярам, і політикам які наймають школярів писати пости про геополітику. Якщо якесь рішення прийняте, якась інформація опублікована, заява зроблена - необхідно оцінити тло, шукати зовнішню і внутрішню причину. Наскільки санкції є дійсно грізними? Наскільки вторгнення є дійсно невідворотним. Оцінювати варто не те, що найбільш логічно слідує з події - логіка ще та сука примхлива, але про це нижче.

По-друге, мало хто це може аналізувати сукупно з оцінкою факторів воєнної сили, її якості і гіпотетичного застосування не у парадигмі "нападуть усі і одразу, неважливо як". Наявність воєнної сили і взагалі її застосування у політичних цілях для РФ наразі у очах багатьох громадян взагалі виглядає беззаперечним доказом підготовки гарантованої нової повномасштабної агресії.