На Балтиці, поміж усього іншого, естонці, литовці і латиші зіткнулися з величезним опором німецького населення (остзейські німці) і колишні вояки армії Кайзера воювали в лавах Балтійського Ландесверу та Західної Добровольчої Армії німецького шпигуна в російській формі Бермондт-Авалова передусім з молодими країнами Балтії, ніби торуючи надважливий прямий кордон між Німеччиною та Росією. У той же час, 1919 року більшовики так само йшли до прямого кордону з Німеччиною, та і стратегічно важливий Петроград був аж надто поруч від балтійських держав. Британці підігнали власні воєнно-морські сили і висунули ультиматум 1919 року, яким виключали подальший наступ більшовиків - ідея спільного російсько-німецького кордону розтанула, незалежність трьох республік була збережена, стратегічна мета Лондону частково досягнута.

У подальшому Лондону довелося досить серйозно поступитися місцем США, зважаючи на наростаючу воєнну та економічну силу Штатів - після Другої світової фунт стерлінгів посунувся і поступився місцем долару, який отримав статус світової резервної валюти. Почалася плавна, хоч і кривава експансія США у колишні колонії Британії, над якими втрачався контроль - по суті, Штати підхопили тему демократизації та антиколоніальної боротьби, роздмухували розрив із Лондоном для багатьох важливих точок на карті Світу, а в арабському світі і взагалі - США і Британія перетворилися на гострих опонентів, що вилилося у Суецьку кризу 1956 року. Британія поступилася багатьома точками, але не віддала остаточну перевагу і не змирилася з одноосібним домінуванням США, хоча безумовно у протистоянні із СРСР держави діяли спільно.

Та були показовими і інші етюди - історія про Кембриджську п'ятірку, коли британські аристократи вищої проби з МІ-6, не беручи жодної жодної копійки у СРСР передали радянській розвідці близько 15 тисяч секретних документів протягом кількох років. Це усе мотивувалося нібито лівими поглядами аристократії, та остаточно жоден не був серйозно покараний за ці виливи, що дає можливість трохи розмити уявний антагонізм Заходу із СРСР: у разі потреби, радянського слона могли навіть використати як таран проти інших конкурентів по Західному світу, більше того, документи передані КДБ наносили шкоду передусім США, але не самій Британії, що і було фактором м'якого розгляду справ п'ятірки у судах. Всієї правди не дізнаємося ніколи, але гурток соціалістів-аристократів який раптово почав грати проти США - ще один штрих до британського портрету. Досить клюквеним виглядало і недавнє затримання німцями одного британського дипломата, який передавав розвідувальну інформацію росіянам - його будинок нібито спеціально був ідіотськи завішений радянською і російською атрибутикою, гербами і прапорцями СРСР, знайшлося навіть місце шевронам донбаських проксі-сепаратистів. Так, ніби британець робив усе, щоб була довіра до легенди про його лояльність до РФ. Не досить обнадійливо виглядає і засилля російських капіталів у Лондоні та навіть обрання сина одного з офіцерів КДБ Лєбєдєва до палати Лордів - та ця історія крутиться в обидва боки, і в ній можна розглядати як російський вплив на Британію, так і британський на Росію.

Значною мірою вже після Брексіту британська політика була позбавлена тієї стійкості, яку можна було досягати через двоголові коливання між США і ЄС, бо Берлін було визначено в якості ключового конкурента у внутрішньому західному протистоянні успішних держав першого Світу. Власне сама Росія в цих історіях хоч і виступає більше в якості зручного полігону, джерела ресурсів, ширми для застосування власних стратегій, та і це не має виключати величезної ролі Росії і її загрози, адже власною воєнною силою росіяни розпоряджаються передусім на свій розсуд, хоча рівень стратегічної культури не дозволяє грати на рівні Британії чи Німеччини.

Поява Британії за столом - ще більший доказ того, що далі усе буде цікавіше і насправді не дуже прогнозованим.