Давайте уявимо собі, що про російсько-українські відносини і війну ми достеменно не знаємо насправді нічого, окрім того що вони є, без жодних описів характеристик, причин, мотивацій. Тобто будемо з аналітичної точки зору правдиві до абсолюту.

Умовна лінія оцінки вірогідності конфлікту Британією і США аж дуже відрізняється від публічно прийнятої державними органами в Україні. Це кидається в очі по публічним заявам, врешті і в медіа Заходу присутній більш гострий і занепокоєний дискурс ніж в наших.

Публічна позиція Росії зрозуміла, висловлена Лавровим, Мєдвєдєвим та іншими. Велику війну навіть не вигадуйте, ми і в тій що зараз досі не беремо участі, мовляв. Війни не буде, навіть не допускаємо думки. Словом, теж щось з чого не можна взагалі робити висновок: вони б це сказали у обох випадках.

Що робити Києву? Давайте пограємо у гру. Уявімо собі, що Зеленський не вірить у можливість війни і не веде воєнну риторику зараз, аби нікого не налякати. У результаті постійні тички, люди стурбовані питанням не заспокоюються взагалі, росте свиня недовіри між скептиками і нескептиками війни. У разі реальної нової війни - політичний програш Зеленського, вирок по недалекоглядності і взагалі дискомунікація яку вже нічим не загасиш.

У разі якщо нова війна абсолютно реальна, або ні, зміна публічної риторики виглядає найбільш доцільним кроком. На адресу Заходу варто передати якомога більше стурбованості через заголовки, стимулюючи допомогу, яка і так ніколи не завадить. У разі якщо нова війна буде - моральна готовність буде все ж вищою, ніж холодний душ раптовості для багатьох громадян.

У разі якщо Зеленський не вірить у вірогідність нової великої війни, це взагалі можливість неабияка огого. Можна накачувати суспільство воєнною риторикою, грати в Рембо і бігати в камуфляжі перед камерами, інспектуючи тилові частини. Проводити різні флешмоби по підготовці до мобілізації, закликати суспільство до опору. А потім героїчно звітувати: ми, любі друзі, спільними зусиллями відвернули від країни величезну загрозу. І розвернути ці державницькі багнети вже у внутрішню політику.

Сьогодні Нацполіція прозвітувала про арешт групи провокаторів, які готували заворушення під Офісом президента. Достеменно не зрозуміло хто саме, з якої партії і течії, але у разі існуючої визнаної державою загрози, ці усі мітинги - інструмент по укріпленню довіри до Банкової, взагалі певного механізму пошуку внутрішньої загрози. Без риторики про реальність воєнного вторгнення такі можливості це просто пшик.

Помітьте, є можливість приймати правильні і виграшні рішення в обох випадках, незалежно від того чи станеться нова велика агресія РФ.