Попри ідею смартфонів для бабусь і усі загони з Єбабусями, електронні вибори небезпечні передусім через більшу активність молоді на цих виборах, яка потенційно може зіграти на користь Банковій. Голосування у смартфоні вигадується не для старших людей, а подаровані смартфони - не більше ніж ще один з механізмів передвиборчого підмазування.

Найбільша проблема для усіх хто не хотів би другого строку Зеленського полягає у тому, що здебільшого вони орієнтовані на політиків класичної доби, політиків з політики, людей з певним соціальним інтервалом від масової культури і шоубізу. Зеленський же тісно б'є у аполітичні середовища - від телевізора у них чекають лише розваг, а стежити за ходом якихось перемовин у Парижах різних це не зовсім потрібно (і насправді, більшості громадян це дійсно важко скласти з якимись власними потребами), саме тому зірок аля Зе знають, а політиків перемикають. У той же час, перемогти для нової зірки буде практично неможливо: ті, хто готові голосувати за зірок уже значною мірою знаходяться в таборі Зеленського, або ж якщо ні, то тим більше вони втомилися від експериментів. Ті, хто грають засобами класичної політики, ось ці усі наші алюзії з серйозним дорослим патріотизмом, відповідальністю можуть просто не зіграти, адже це саме по собі потребує певного рівня політичної соціалізації, первинного напрацьованого вподобання до цих речей, яких у більшості може не бути.

Вибори президента України 2019 року прикметні не лише речами які ми усі одразу ж з ними асоціюємо. В особі команд Зеленського і Порошенка зіштовхнулися два стилі політики, які важать значно більше за розповіді про бариг і малоросів, з яких складається пересічне розуміння ситуації у пересічних виборців. Команда Зеленського робила ставку на деполітизацію - менше політичного, менше класичних зразків політики, більше гри "по ситуації", щось сталося - але політика мовляв ні до чого, дорогі виборці, ми з антиполітикуму зеленим кольором прийшли і політики немає, є лише наші страждання за державу і щира етична позиція. Команда Порошенка значно більше грала у політизацію - ось вам і ДТП з нардепом символ неспроможності керівництва держави, ось вам і токсичний стиль комунікації "всі хто не з нами - проти нас", який трапляється у прихильників, акценти на тому що відповідальними бути важливо, чиста політизація усього - навіть вибору телеканалів, зірок до прослуховування, марок кондитерки.

Це два діаметрально протилежні підходи, і я уже можу спрогнозувати не дуже хороші політичні наслідки для усіх, хто не навчиться гратися у політику на низьких рівнях політизації - грати в "нову щирість" замість пустих закликів бути відповідальним і ще більше робити чогось значення чого більшість не розуміє взагалі. Те, що т.зв. патріотичні сили досі грають у елітарні кола з невизнаних героїв і геніїв, яким усі інші винні до скону, але ще цього не зрозуміли це лише одна з їх власних терапій пропрацювання травми від політичних проблем, які спіткали їхню течію. Якщо ви щиро не хочете нової перемоги Зеленського, то вам щонайменше варто було би зрозуміти джерела його перемоги, і, більше того, не зводити їх до втручання злих сил - клята пропаганда олігархів, усе ясно, але ми мовляв не такі, ми і без олігархів і без телевізора і без грошей виграємо (якщо чуєте такі проповіді - тікайте негайно, вас будуть щиро просити попрацювати безоплатно нібито в інтересах України, а потім приєднатися до групи політичних невдах, які виправдовують невдачі щирістю сповідання власної ідеології).

Чому? Бо об'єктивні фактори важливіші за суб'єктивні. Згадайте якось про вічну конкуренцію більшовиків і есерів, і спробуйте зрозуміти чому есерів було значно більше, вони мали більше підтримки, а перемогли врешті більшовики. Бо есери гралися в усі ходіння в народ, роз'яснення на пальчиках, залучення до відповідальності, думали "впливати на душу народу" - тобто гралися у вплив на суб'єктивні фактори, такі як особисте ставлення виборця. Більшовики здебільшого усьому цьому протиставили фактори об'єктивні - насилля заради захоплення ресурсів і ресурси задля збільшення масштабів насилля.