Виведення кораблів у Чорне море на навчання може стати початком блокади - і що ми тоді зробимо, приміром, якщо це буде і блокада паливно-мастильних матеріалів, до якої долучиться і Білорусь суходолом, про можливість чого днями натякав Лукашенко? Це усе не потребуватиме ніяких воєнних вторгнень, а створить для вірогідної оборони просто таки стратегічні проблеми (по суті, паливо - кров для оборони, і без техніки усі тисячі воїнів не встигнуть навіть доїхати до місця подій). Те ж саме насправді стосується і розгляду постанови про визнання т.зв. ЛДНР незалежними державами, який невдовзі має провести Рада Федерації РФ: по суті, інтеграція або ж якась більша суб'єктність цих територій Москві не приносить нічого, але існує вірогідність того що незаконні збройні формування там будуть у статусі російських миротворчих підрозділів (пригадайте якось аналогічні бази у вже визнаних РФ Південній Осетії та Абхазії), а отже ведення бойових дій проти них буде означати ризик офіційного оголошення повномасштабної війни з боку РФ. Словом, війна на Донбасі буде залишатися та сама, а ось ціна її політично буде підніматися - але передусім зараз це ще одна ставочка РФ на ігровій дошці, а не те що реально цікавить Москву.

Ціною за продовження перемовин завжди залишаються поступки. Цього разу, на жаль, підстав очікувати що вони будуть з боку росіян немає великого сенсу. Стратегічною помилкою в 2019 році було воскрешати заново Мінську ТКГ і знову петляти в дипломатичних дебрях навколо Мінських угод. РФ же нагріває тему із своїм вторгненням і примушує Захід у особі Парижа притискати Київ до поступок. Щодня з'являються то інформація про те що нібито Україна попросила у США розміщення американських ракетних військ на своїй території, про що ТАСС заявляє з посиланням на "джерела", то "народна міліція ЛНР" заявляють про прибуття на Донбас сотні британських спецназівців. Попри те, що такі заяви межують з маячнею, вони традиційно можуть створюватися суто для виправдання нового вторгнення РФ в Україну, саме тому їх поява також маркує стратегію Москви, по підсуванню ЄС до вигідного лише їм компромісу - подібно до того, як пов'язаний із росіянами американський аналітик Семюел Чарап писав у своїй статті для Politico: Захід має примусити Україну до компромісів з РФ, аби Світ міг уникнути нової великої війни з втягуванням ядерних держав.

Цим страхом РФ поки грає значно успішніше, ніж ми нашими дипломатичними формулами - "нічого про Україну без України" тощо. Цей опис ситуації може здатися вам абсолютно чорним і позбавленим "виходів" для Києва, однак у реальному житті ніхто не гарантує що вихід дійсно є.