Сьогоднішній указ президента Зеленського про відзначення 16 лютого як дня єдності варто розглядати як чергову мантру самозаспокоєння і навіть певної дуже сильної недовіри до самої вірогідності вторгнення. Проблема у тому, що вторгнення це вам не за пивом в ларьок збігати - тут має бути усе настільки не банально і нелінійно, що часом класичні методи аналізу вірогідності ситуацій дають збій. Саме тому бути таким впевненим у тому що прям нічого ні в якому разі не варто - на місці росіян я би і сам почав розпускати уже чутки про небоєздатність власних частин і малоймовірність нападу. А потім коли до чергових «тривог» будуть ставитися як до навчальних, а не як до бойових - можна діяти.
Ключовим фактором підготовки для агресії у політичному плані залишається тема створення коридору заходів для легітимації російських дій у воєнній площині - попри усе, має бути цілісна картина яку створять суто під вторгнення, причому створювати її будуть не стільки для власне росіян в РФ: їм добре підійдуть і сюжети про криваву масляну і обряди з російськомовними немовлятами. Для того аби потім була можливість ще більш глибокого розщеплення суспільної думки на Заході, потенційного нового відкату санкційного режиму РФ має підвести під загострення реалістичну історію, яка буде слугувати притомним для вторгнення в Україну сюжетом хоча би в очах частини західних ферштеєрів. Попри те, що володіння Донбасом не так вже і цікавить РФ, і ідея запхати його нам у гібридному форматі все-таки домінує в коридорах московського Кремля, саме донецький напрямок буде можливим порталом входу російських сил в Україну. І мова зовсім не про прорив лінії фронту на Донбасі: я би описав як значно більш вірогідний і небезпечний дещо інший сценарій. Він не стільки воєнний, скільки політичний і має неабияку цінність у розрізі того що там дійсно буде наявна картинка для різних споживачів, за якою і зможуть слідувати російські танки.
Найбільш вірогідний наступний етап нашої хвилястої ситуації - етап поміркованої деескалації. Передусім це буде можливим тому, що Париж і Берлін практично дотисли Зеленського і Єрмака на виконання Мінська: більше того, вони навіть усвідомлюють, що на українському напрямку сидять неабиякі шулери, тому цілу купу наших непублічних обіцянок їм по Мінську вони майже одразу ж озвучують публічно. Тиждень тому приїздив Макрон, і він зовсім не просто так згадав, мовляв молодчина Зеленський, добре що відкликав закон про перехідний порядок правосуддя який суперечив Мінську. Тепер же прилетів Шольц і заявив, що президент Зеленський обіцяє показати вже невдовзі нові законопроекти по Мінським домовленостям, зокрема по статусу Донбасу і іншим нюансам які доведеться намертво вживляти в нашу Конституцію. Аби це не стало ключовою медійною подією сьогодні, довелося навіть випускати звернення президента позбавлене особливого сенсу: державні прапори на всіх будівлях, заклик до єдності і інші речі які були самі собою зрозумілі.
Так ось: у ситуації з Мінськом і його реалізацією для РФ майже усі сценарії є виграшними. Уявіть собі, що ми проявили надзусилля і реалізували Мінськ - напоролися на величезні політичні суперечки, влада розгубила ще половину свого рейтингу і впливу на ситуацію, зате Європа дала черговий кредит на реконструкцію чогось там і ми отримуємо по суті Боснію і Герцеговину. Цей сценарій виглядає аж надто неприємним, бо саме БіГ - зразок того, як не можна вирішувати конфлікти, по суті лише відстрочка у часі до нової катастрофи, заходи по відверненню якої ніхто не може вжити, адже система настільки збалансована що у підсумку неповоротка (ніби саме тому що це дозволяє уникнути конфлікту!).
Але реалії полягають у тому, що реалізація Мінських домовленостей Києвом неможлива. І РФ вочевидь отримають неабияке задоволення, коли саме ця карта буде розіграна: початок реалізації Мінська одразу ж призведе до деескалації між РФ та Заходом, глибшого входження РФ у нову структуру домовленостей, навіть посилення якоїсь ролі як противаги КНР.