А потім через два місяці виявиться що реалізація Мінську в Україні застопорилась, бо на практиці ніхто не хоче підписувати ці рішення, за вікном ОП буяють прапори чергових мітингів проти чергової капітуляції, врешті, чергова історія з гранатою під ВР може спокійно повторитися знову.

І ось, РФ спокійно використовує момент: доводить однією ручкою точку кипіння в Києві до максимуму, дезінтеграція державних органів на кілька днів, а на кордонах розпочинається новий рух військової техніки, який наші вищі посадові органи знову прогавлять, подібно до 2014, бо будуть всі шанси на нову ребелію в стилі Майдан-2014 в останні найзапекліші дні протистояння. А потім бліцкриг і часткова або ж значна за своїми масштабами російська воєнна операція, результатів якої ми поки не можемо розгледіти. І найголовніше, Захід протягом невеликого часу б вже звик до повернення РФ у партнери задля протистояння з КНР, тому такі манси могли б закінчитись для росіян не справжніми санкціями, а новою розрядкою: бо головний фронт зараз буде все ж не у Європі, а у Азії - проти КНР. Ось така нехитра спіраль негативних подій може запросто вилізти із домовленостей про реалізацію Мінська, які вже даються Києвом без особливої готовності політикуму це виконувати.

Це лише одна із можливих стежок: вона цікава не тому, що дуже страшна, а тому що росіяни спокійно можуть застосувати свої адаптивні заходи щодо Мінська одразу в кількох варіантах, і тут невиконання Мінська в результаті буде не набагато легшим сценарієм ніж його імплементація. Може бути і третій сценарій, але це не хід у двері і не стрибок у вікно: для цього має бути дрель і наша готовність сверлити стіни там, де ніхто не чекає.