Раптове інтерв’ю Ігоря Коломойського Українській правді, яке вийшло сьогодні о 6й ранку саме по собі досить цікаве. Я вже раніше писав про активізацію медіапулу Коломойського - врешті, найбільш помітно це по Олександру Дубінському, який раптом почав знову активно строчити в свій телеграм-канал та навіть подав кілька шкідницьких законопроектів (частина з яких напряму стосується принципів функціонування і кадрового забезпечення банків та наглядових рад державних підприємств - принципового для ІВК питання). А повернення самого Ігор Валерійовича у медіапростір лише на перший погляд виглядає досить дивно: хоч і сказати по суті справи Приватбанку чогось нового він не може (заборона від адвокатів), та вже десь через місяць справа Коломойського почне розглядатися по суті у Високому суді Лондона. Саме тому його нинішні дії і повернення Дубінського у медіапростір виступають таким важливим і доречним елементом усієї комбінації.

Я раніше вже писав про стратегію Ігор Валерійовича з судами по Привату за кордоном: історія з виведенням 5 млрд доларів вкладників Приватбанку настільки чорна, що сподіватися на перемогу там Ігор Валерійовичу все-таки не доводиться ні за яких умов, однак є можливість якомога надовше затягнути саму справу, хаотизувати її розгляд валом прецедентних рішень з українських судів про те що, мовляв, націоналізація Приватбанку була у чомусь незаконною. Зважаючи на те, що останнім часом українські суди штампують вал особливо трешових рішень, думати про відмову їх створити для Коломойського не доводиться.

Ігор Валерійович мислить нелінійно, однак це інтерв’ю здебільшого не містить цікавих нот з його власного життя, справи Привату (попри те, що він це все досі вважає верхом несправедливості по відношенню до себе і впевнений що банк йому повернуть, але це ми усе-таки знали завчасно). При цьому ІВК по суті розсипається компліментами на адресу Зеленського, хоч вони і досить стримані і є навіть наближені до критики нотки вставлені суто для враження неупередженості. Він хвалить і Велике Будівництво, і навіть вважає корисною ініціативою деолігархізацію, яка по суті за його ж тлумаченням виступає відкритими воротами до остаточної легалізації олігархічних грошей на Заході. Мовляв дивіться, я олігарх, ось моя декларація, у перевіряючих органів немає претензій: і саме це видає неабияку близькість ІВК з владою, яка зберігається і досі.

Показово видає реально теплі стосунки Ігор Валерійовича з владою і його оцінка конфлікту Банкової з Разумковим: ІВК кілька разів прямо називає його зрадником, хоча предмету самої зради не може назвати внятно. При цьому так різко висловлюватися на адресу Разумкова який все ж має хоча би якийсь шанс на президентство виглядає для ІВК досить недалекоглядним кроком, лише у випадку якщо у ІВК дійсно немає бажання битися за Зеленського до останнього, проти його ж електоральних конкурентів.

Ніби напівжартома (але звісно ж невипадково) Коломойський каже про можливість висування ведучої 1+1 Наталі Мосейчук у президенти України. І це, попри усю жартівливість оболонки такого повідомлення, стає по суті навіть певною пересторогою до Офісу президента. Звісно, Зеленський може будь-якої хвилини «кинути» Коломойського, а він має окреслити йому можливі наслідки такого кроку. Висування ведучої плюсів вдарило б у саме електоральне серце Зеленського: телеаудиторія його виборців та проекту «Право на владу» який веде Мосейчук досить таки близька і попри те що вона навряд чи виграє вибори, відтягнуті нею навіть 3-4% голосів можуть стати фактором невиходу Зеленського у другий тур. Саме такі кроки додають ІВК впевненості, що кидалово з боку Зеленського таки не відбудеться.

Та і сам по собі підхід для ІВК хвалити президента важливий не задля того, що таким чином створювати лояльність ОП до себе (це робиться іншими засобами). Це потрібно передусім, аби непублічні домовленості з ОП виносити у публічний простір і підмочувати Зеленського самим фактом їх існування, аби з них так само не було можливості зіскочити без іміджевих наслідків.