Чи буде нова велика війна? Ми не знаємо достеменно (ми взагалі нічого достеменно знати не можемо, в цьому природа знання людини). Факт залишається фактом: рубильник зараз задрали дуже високо, і світло дійсно може вимкнутися.

Сьогодні проходить Мюнхенська конференція з безпеки - по суті ключова щорічна подія з безпекової тематики у аналітиків всього Світу. Щодо України та РФ вона стала певним майданчиком репрезентації різноманітних планів, які мали би на щось вплинути. Проблема в тому, що здебільшого російська сторона у просуванні цих же планів значно активніша за нас - варто згадати хоча би 12 пунктів щодо припинення війни на Донбасі, відмови від Криму і нейтрального статусу держави, запропоновані від імені трьох експертів з України з дипломатичним минулим, і презентовані у Мюнхені кілька років тому. Це - ті методи, якими РФ реально може собі простелити дорогу до win-win рішення у стосунках із Заходом, ніякі не маргінальні конференції за участі французьких націонал-комуністів і угорських неоязичників. Показово і те, що на Мюнхенській безпековій конференції Путін колись виголосив свою "програмну" Мюнхенську промову 2007 року, яка публічно відмаркувала поворот РФ від рудментів часів пізнього Єльцина у зовнішній політиці, перехід до жорсткого суверенізму, ревізіоністський курс як безальтернативну засаду політики РФ у Світі. Після цієї промови і почалися ЄвразЕС, посилення конфронтації із США, вторгнення в Грузію, в Крим та на Донбас. Втім, цього разу РФ демонстративно відмовилася від участі у конференції, і це свого роду теж стратегічного значення факт. Нинішні дії РФ виказують небажання формулювати нові пропозиції win-win для себе і Заходу, небажання пропонувати, а саме принципову "позу", відмову від діалогу і розрядки, примус до розмови з Москвою на власних умовах. І у цьому контексті безумовно, Україна може бути полем застосування воєнної сили РФ у протистоянні із Заходом, але зовсім не обов'язково кінцеві цілі такого застосування будуть мати причини зсередини російсько-українських відносин. Саме тому, з українською оптикою, нашою власною бульбашкою огляду Світу з боку медіа і експертного середовища робити більш-менш точні висновки про дії РФ у цій ситуації не так і можливо. Просто ігровий плагін "стратегічний глобальний рівень" нам поки не відкритий як слід, а отже із туману війни може вилізти що завгодно.

Я не думаю, що західним журналістам би дали цілком достовірну і перевірену інформацію про точну дату вторгнення до України, навіть якби вона була у ЦРУ/РУМО: навіть отриманий через засоби стратегічної агентурної розвідки в американські руки план вторгнення зовсім не обов'язково є достовірним, адже висока ймовірність "підкладання" з боку росіян якогось лівого сценарію. Саме тому у оцінці вірогідності нової великої воєнної кампанії РФ проти України дуже мало сенсу покладатися на заголовки медіа, хай і найбільш авторитетних. Навіть реальна розвідінформація "звідти" не сприймається за чисту монету без довгих перевірок, які навряд чи можуть статися за пару тижнів. Кожна ж окрема перевірка такої інформації робить більшим ризик викриття агентурної мережі, а оприлюднення даних про наявність у іноземної розвідки даних про дату і місце наступу добре сигналізують де шукати російським контрозвідникам, коло посвячених осіб не таке велике.

Втім, і це не доказ того, що нічого не буде. Попри помилку журналістів, зроблену не без лукавого бажання створити ланцюжок сенсацій, сама наявність військ у такій кількості на кордонах з Україною уже становить загрозу. Частковий вивід військ з Криму та Білорусі (пообіцяний цього тижня міністром МЗС РБ Макєєм, а потім наступного дня опротестований Лукашенком) - зовсім не доказ нереальності агресивного удару, більше того: дані про відвід спростовувалися українською стороною в ході проведення закритого засідання комітету ВР з питань оборони, нацбезпеки та розвідки.