Двоголова американська політика після того неабияк змінилася - США стали чимось іншим, консенсус навколо потреби існування держави значно зміцнився серед самих американців. Не менша глибина приниження супроводжувала дві поразки німців у світових війнах та криваві дні французької революції для французів. Увесь цей час сусіди багатші, убезпеченіші і спокійніші думали, що це саме вони вхопили Бога за бороду, що їм не доводиться такого переживати. І це був час, коли закладалися сучасні великі спільноти які рухають світом - закладалися всупереч обставинам.

Я не знаю, чи доведеться нам жити в чужій державі, чи доведеться нам загинути в своїй, чи, врешті нічого стратегічного не зміниться. Та яким би не було сонячним і мирним наше завтра - ми вже живемо під знаком колективного національного приниження. Якщо ми будемо щосили гнати від себе цю думку, не бачити приниження у окупованих територіях і ультиматумах, які нас гнуть до землі - ми ніколи не пройдемо цей шлях як власну ініціацію. Під час ініціації обов'язково потрібно наблизитися до дна існування - відчути порожнечу, абсолютну покинутість, пережити сурогат смерті. Якщо нам це вдасться зараз - завтра ми отримаємо поштовх, бо відштовхнемося від особистого дна, якщо проженемо цю ідею від себе - штучна смерть якою є ініціація рано чи пізно перестане бути для нас штучною.

Переживаймо нашу національну трагедію з гордістю. Вона - усе, що у нас буде до останнього кінця і при будь-яких обставинах. Тому що Und doch.