Російські війська зараз знаходяться в стані перебудови з "швидкого" темпу війни, який планувався з самого початку у більш повільний, затягнутий і психологічно важчий. Показові удари по цивільній інфраструктурі залишаються одним із ключових механізмів отримання бажаного ефекту, але додатково впливають ще і ціни на енергоносії: сьогодні ціна на газ перевалила за 3700$ за тисячу кубометрів, і це один із тих невійськових факторів, який примушує колективний Захід шукати обережнних і м'яко кажучи ссикливих кроків до вирішення ситуації замість закриття неба і надання Україні авіації, сучасних засобів ПВО та ПРО. Є і інші фактори, яких маса. Але ми зараз маємо не прогнозувати майбутнє, яке може і не настати, а планувати передусім як ми осягнемо те, що вже сталося.
В усіх ситуаціях пов'язаних з прогнозом воєнних активностей варто спиратися на максиму: все, що ми знаємо про плани сторін, їх цілі, ієрархію інтересів - відносно, неточно і непослідовно. Ми не знаємо реальних меж компромісу які можуть бути нав'язані РФ Заходу і Заходом нав'язані РФ.
Захід від самого початку війни робив ставку на довгий, вимотуючий конфлікт, в який не треба буде залучатися аж дуже напряму, просто натиснути відповідні економічні важелі і очікувати поступової самостійної аннігіляції російської державної системи. Спершу дефолт, потім тотальний дефіцит і нові 90-і. Найбільша проблема для нас полягає у тому, що ми не знаходимося увесь цей час у безпеці, а сценарій де "усе само собою завалиться в РФ" буде відбуватися значно довше за усі інші сценарії з доступних для Заходу.
КНР у воєнному конфлікті з Україною отримали можливість посилити присутність у ролі старших партнерів світопорядку, а не ревізіоніста. Це можливо виключно якщо КНР зможе скористатися своїм посередницьким інструментом і вплине на РФ з метою зупинки активної фази бойових дій і сформує по Україні реальний компроміс, який не зачіпатиме істотно власне інтересів Києва. Якщо Пекін не стане грати цю роль, а обмежиться активними піддавками російським партнерам, санкційний тиск з часом буде розповсюджено і на Китай, чого дуже хочуть у США і не дуже хочуть у самому Китаї.
З'являються і більш-менш цікаві сигнали про динаміку самого внутрішньополітичного життя РФ: по-перше, відбулася зачистка сітки ГРУшних і околовійськових телеграм-каналів і медіаресурсів, близьких до Міноборони і Шойгу. Хоча в медіапросторі часом це оцінюють як успішні дії українських чи західних кіберфахівців, зовсім не закритим залишається сценарій власне російського походження цієї зачистки. Екс-депутат Держдуми РФ Пономарьов вказав на те, що цілком вірогідно винним за провали російської армії в Україні буде призначено Шойгу, попри "анонімні джерела", все ж це виглядає найбільш вірогідним результатом, особливо в контексті того як ФСБшники недобре ставляться до власне військових у російській політичній еліті. Динаміка протистояння всередині російського середовища вищого політикуму між ними досить напружена і часто виглядає серією взаємних підніжок. Не виключено, що військові стануть новим елементом у пазлі дестабілізації РФ зсередини, однак це не може бути прямим результатом західного впливу і керованою акцією. Відбутися це може лише у разі, якщо воєнних почнуть *розбувати*: і нова ініціатива Путіна про конфіскацію коштів у тих чиновників, чиї рахунки отримували транзакції більші за трирічний офіційний дохід - додатковий інструмент посилення особисто Путіна в російській системі прийняття рішень. Вона дасть можливість перевести автократію у ще більш відверто персоналістський режим, і для можливого невдоволення цим зовсім не обов'язково буде сповідувати демократичні цінності. Заворушення еліт під приводом втрати частини влади наразі є більш вірогідним сценарієм дезінтеграції російської владної верхівки ніж масові стихійні виступи опозиційних громадян, які ми самі знаємо чим у РФ закінчуються.
Майбутнє - туманне і невідоме. Політичні елементи у цій картині зараз не відіграють найголовнішу роль, але можуть дати дороговказ до зміни статус-кво. Як казали видатні мудреці, "подивимось".