Про це кажуть нам аж надто калорійні страви із майонезом, які вживаються на новий рік, засилля алкоголізму і побутові міфи, які сприяють гнати від себе будь-яку саморефлексію, примушують жити у вічному очікуванні кризи і "чорного дня", економити надміру і ніколи не жити для себе. На жаль, це не лише про росіян, але про них - у першу чергу.

Також західні суспільства позитивно відрізняє від пострадянських високий рівень довіри, певна презумпція взаємної солідарності яка має різні форми вияву. Найчастіше ми помічаємо її у речах типу "люди не бояться залишати своє майно у публічних місцях" і іноді просто плутаємо іх законослухняністю. Саме тому західний аналітик навіть принципово бачучи можливість викривлень у російських джерелах, не в повній мірі може відділити достовірне від недостовірного, бо все ж виходить з певної презумпції хоча б часткової довіри і не завжди може осягнути глибину залягання потьомкінського села. Про щось подібне колись писав радянський військовий дипломат-втікач Борис Калмиков у власній біографічній книзі: американські журналісти в 1945 році спокійно брали інформацію про СРСР від радянських журналістів за чисту монету: нікому і в голову не приходило, що глибина залягання радянської дезінформації пролягала навіть через професію журналіста, яка на Заході позиціонувалася як нарочито непідкупна і неангажована.

Російські стратегії попри усю дубовість російської машини прийняття рішень вирізняються неабиякою адаптивністю, а "мацання" Заходу через застосування все більш кричущих засобів порушення міжнародного права потребувало негайних асиметричних заходів, обрушення кратно більших засобів аби відповісти і зупинити подальші промацування. Натомість Захід діяв з точністю до навпаки: дії РФ знаходили дуже обережну відповідь, хоча і гучну оцінку і навіть постійні обіцянки "пекельних санкцій". Це було принциповою культурною розбіжністю між Заходом і РФ стратегічного рівня: росіяни сприймали це за слабкість Заходу, Захід же діяв з метою не провокувати російські активності на збільшення масштабів. В результаті це "спілкування" заходами і контрзаходами між РФ та США не дало результату, який би міг відвернути ескалацію.

Це лише частина тих речей, які коротше можна було би описати афоризмом "ситий голодного не зрозуміє". Та час потребує деталізації і пошуку рішень. Сам по собі сучасний Захід не здатний виробити рамку, яка була би придатна до адаптації тут і зараз: простий поверхневий набір демократія-капіталізм-права людини не виконує роль максимумів, які свого часу давав відсталим суспільствам марксизм.
Протиріччя між органічною і форсованою модернізацією все ще складні і неоднозначні, копіювати - неможливо, вигадувати повністю своє - неефективно. Фасадна ж демократія легко суміщається із тортурами, корупцією і засиллям неопатримоніальності. А це означає, що ніхто окрім нас не дасть розуміння Заходові про шлях, який ми маємо придумати самі і пройти перш ніж самі зможемо вважатися Заходом.