Геополітика двох стільців: візит Джонсона і візит Негаммера

Найголовніше, чого ми тут з глибин української політики не побачили - те, як візит Джонсона *раптово* корелює з недавнім візитом очільниці Єврокомісії Урсули фон дер Ляйєн до Бучі і Києва. Раптовість візиту і показовий воєнний зміст: ми, ось, передаємо Україні зброю - а ви шо? ЄС і Лондон між собою не можуть поділити не лише європейський простір як такий, але і місце України в цьому просторі.

Значною мірою в просторі вирішується питання чи буде Україна належати до європейської (з центрами у Брюсселі і Берліні-Парижі) чи до євроатлантичної (з центрами у Вашингтоні і Лондоні). Ви помітили, як США і Британія відмовили нам у однозначному наданні гарантій безпеки, про які почав говорити Київ? Ці гаранті не хотіли дати нам не тому що нас «не люблять» - просто опція «нейтралітет + гарантії» виключає вступ до НАТО - тому на неї так спокійно можуть погодитися ті, хто не дуже хотів нашого вступу (Німеччина - найбільш показовий зразок), і тому про неї розводять руками ті, хто і досі сприяє нашому вступу - США і Британія. У цьому розкладі безперечно Британія грає для нас роль «партії війни» і сприяє будь-яким факторам воєнного розгрому РФ, до яких може дотягнутися. Яка альтернатива розгрому РФ і стагнації російської військової машини остаточно? Вірно, “wannabe win-win” переговори - ми робимо вигляд що РФ неможливо добити і треба погоджуватися на мирні угоди (без обговорення Криму навіть) - вони просто виводять війська аби хоча би частково зняти санкції і через три роки повернутися. Звісно, нам з вами і навіть Україні як такій це невигідно.

По численним заявам російської сторони - від інтерв’ю Пєскова де він визнає те що втрати РФ величезні до заяв Лаврова про те що українська сторона «змінює» вимоги, плюс по численним новинам з фронту і динаміці подій на Донбасі і Півдні, західної санкційної політики стає зрозуміло: зараз не Україна, а саме РФ просить перемир’я, з можливістю згодом «зіскочити» із санкцій, бо справи на фронті погані, а в сфері економіки і дипломатії у росіян ще більший розгром.

Я більше ніж певен і у наступному: візит Джонсона співпав у часі з візитом канцлера Австрії Негаммера не просто так. Скоріше за усе, і в цьому факті є певна дуальність і конкуренція. Негаммер дійсно може виконувати неабияку важливу для РФ роль неформального посередника, а для України - просувачем і зовнішнім спікером на користь моделі «нейтралітет + безпекові гарантії», значною мірою подібної до власне ситуації з Австрією.

Аж надто вільно у Австрії себе почували гроші мафіозної групи Могилевича, досить вільно себе там почуває і Дмитро Фірташ, так само наближений до російського мафіозного короля Могилевича. Минулого канцлера Себастіана Курца, до речі, помітили якраз на тому що він літає літаками Фірташа, чи це не співпадіння? Сьома Могилевич - важлива фігура, про яку ми дуже мало знаємо, але участь у російському корумпуванні політичної верхівки Угорщини і Австрії, як і в управлінні мережами російської мафії в США він має безперечну. Фірташ і Льовочкін - паростки цієї мафії в українській політиці, теж не безпідставно названі «газовою мафією» або «мафія РУЕ» - мафія РосУкрЕнерго. Між іншим, в ході візиту у Київ канцлер Негаммер пішов від відповіді на питання, коли Австрія приєднається до газового ембарго проти РФ - дійсно, а навіщо, якщо попередник Негаммера спокійно собі літав літаками представника російської газової мафії Фірташа.

На додачу до усіх бонусів про газову мафію: на одній із плівок «касетного скандалу» часів Кучми, тодішній очільник СБУ Ігор Смешко доповідає Кучмі про те що Могилевич - особливо цінний кадр який працював за кордоном на ПГУ КГБ СССР (Перше головне управління - зовнішня розвідка). Тобто не просто мафіозі, а дядечко з геополітичним душком стратегічної агентурної роботи за спиною. До речі, справа проти Могилевича в СБУ *випадково* знищена після Помаранчевої революції в 2005 році, вот так случайность!