"Полковник, якому ніхто не пише" ч. ІІ

Втім, не варто ототожнювати партію і власне агентуру мережу, яка могла діяти і всередині, і поза нею, і взагалі де завгодно - в тому числі і в політичних силах патріотичного спрямування: операції "під чужим прапором" в Україні становлять для РФ особливий інтерес уже не перший десяток років.

Навряд чи якийсь низовий рівень цієї підривної роботи залежав напряму від Медведчука або не був автономним. В широкому сенсі Медведчук не був ніколи придатним до керівництва масштабними проектами політменеджером, так і не став активним партбудівничим чи власником великої олігархічної імперії: рівень його медіаприсутності значно перевищував статки, політики типу Льовочкіна-Бойка, Порошенка, Зеленського, Тимошенко з якими його ставили в одну лінійку були значно більш масштабні і значимі, не кажучи вже і про найбільших олігархів: Фірташа, Пінчука, Ахметова або Коломойського. В широкому сенсі ми знаємо про Медведчука не як про реально найважливішу чи найбагатшу людину з проросійського політикуму: на тлі газової імперії Фірташа-Льовочкіна масштаби його володінь здаються смішними, як і медіаохоплення його каналів на тлі "Інтера". Медведчук - найбільш символічне і токсичне уособлення проросійського політикуму, найбільш пікове і мерзенне його вираження, але зовсім не той структурний елемент, без якого проросійські сили у нас би не існували.

Політичний пік Медведчука - 2003-2004 роки, його очільництво Адміністрації Кучми - уже пізнього, кризового Кучми, надламаного політичними конфліктами і скандалами, тіньовий конфлікт із попереднім главою АП Литвином (підтримуваного тоді Пінчуком, Деркачами і Льовочкіним, чиїм шефом тоді був Литвин). Нічого серйозного і великого після не було: навіть Янукович не знайшов для Медведчука притомної посади, і той займався напівполітикою створивши проросійський рух "Український вибір". В 2010х навіть було інтерв'ю, де Медведчук всерйоз говорив про бажання невдовзі йти з політики назавжди.

І якщо задуматися, навіщо взагалі РФ вимінювати Медведчука на щось важливе і цінне хоча би для пропаганди (наприклад якогось полоненого українського генерала, хоча росіяни досі нікого з наших генералів не полонили взагалі), ми не знайдемо у Медведчука жодної незамінної цінності чи ефективності, якою він був би важливий для РФ. Медведчуком спокійно може стати наступний політик, якому росіяни передадуть гроші на проросійську політичну діяльність в Україні, а попередній Медведчук не потрібен навіть для викладання у якійсь академії ФСБ або СВР РФ, куди відправляють часто розвідників які провалилися за кордоном. Те, що він "кум Путіна" взагалі не досить серйозний аргумент: я більш ніж впевнений, що таких політичних "кумів" серед своїх підлеглих у Путіна десятки, якщо не сотні. Навряд чи його всерйоз Путін стане вважати членом родини: занадто це дрібне і миршаве *ніхто* для нього. Більше того, єдиний функціонал який Медведчук міг виконувати і яким був цінний для РФ - функціонал проросійського політика в Україні, який на території РФ він уже не зможе виконувати.

Важливий і інший фактор. Усі проросійські сили укрполітикуму послуговувалися своїми зв'язками з РФ як інструментом: створювали ілюзію або реально виконували роль комунікатора між українським і російським політикумом. Раніше це було прерогативою кількох гравців, в тому числі Медведчука: тепер цей функціонал замкнув на собі Льовочкін, причому остаточно. В російській політиці Медведчук останні роки був особливо наближений до Суркова і до вертикалі ФСБ, тож інформація про можливий арешт Суркова цілком вірогідно могла обрубити і останню надію, що Медведчук має у РФ впливового покровителя який може за нього заступитися і "замолвить словечко".

Про що цей пост насправді? Він про те, що є обнадійлива вірогідність, що ніякий Медведчук не потрібен росіянам насправді і у нас таки є шанс побачити його за гратами, а не в списку на обмін. Гарантій цьому немає. Але якщо нам пощастить, то ми побачимо його там обов'язково.