Політики бояться армію: чому масової мобілізації в РФ може не бути ч. ІІ

Причина проста: вояки в російському політикумі потрібні лише для того, аби ними жертвувати. Давати ж військовим більше ніж заплановано ніхто не збирається: ніяку політичну владу в РФ вони не отримали в ХІХ столітті, не отримали в ХХ, і тепер їм знову світить політичне «нічого» вже в ХХІ.

Найбільш цікаво і те, що «мобілізація» в РФ нічого істотно не змінює на фронті: нестача сил не покривається гарматним м’ясом. Але вона дає воєнному керівництву величезні повноваження тягати кого завгодно в лави армії - і в першу чергу працівників ФСБ, Росгвардії та інших «цивільних силовиків», які є по суті опорою влади в політичному сенсі і значно більш обдарованою благами кастою російських еліт, ніж «військові».

Революції 1917 року передувала неймовірна деінституалізація російського офіцерства: станом на 1917й лише 4% офіцерів РІА отримали освіту до війни 1914 року. Решта ж - були «офіцерами воєнного стану» - нашвидкуруч виведеними з унтер-офіцерів прапорщиками, яким політична лояльність керівництву не давала відверто кажучи нічого. Хребет імперських офіцерів перемололи події Першої світової, відбулася «егалітаризація» воєнної касти, суттєве зниження вимог до неї. Щось подібне відбуватиметься і після війни в Україні: чимало росгвардійців, омонівців і фсбшників уже не повернуться в РФ тримати на своїх плечах режим. Молоді ж офіцери виведені з сержантів будуть уже не такими як загиблі в боях або застрелені під час мародерства: вони точно знатимуть що верхівка їх кине. Як кидала в 1915 році, кидала в 1942, кидала в усі інші роки.

Взагалі, історія не циклічна. Але в російській так мало унікальних сюжетів, і так багато повторюваних, що заколот армійців проти усіх інших виглядає не досить фантастичним. Війна ГРУ-ФСБ почалась задовго до цього, і події в Україні лише додають хаосу у це російське віконце взаємної ненависті усіх проти всіх заради влади.