Для сучасної РФ і Швеція, і Фінляндія - чемодан без ручки. Впливати важко, а відпустити до НАТО - жалко. Втім, ось це "все вокруг колхозное" і "где флаг Росии был однажды поднят, там он не должен спускаться никогда" досить таки муляло під російськими урядовими задами. Справа не в цьому. Конфлікт із Швецією та Фінляндією не несе для РФ жодних відчутних вигод. Карело-фінська ССР розформована ще в 1957 році, тоді ж впали і усі спроби інтегрувати Фінляндію в склад Росії-СРСР, а нові не робилися.
Чому РФ так спокійно іде на конфлікти? Провокує війни, сама в них бере участь, потім виторговує собі перезавантаження в стосунках із Заходом. Не лише тому, що командири нафти і газу досить обгрунтовано вважають свої енергоносії привабливим фактором щоб Захід усе проковтнув. Справа у тому, що менеджмент конфліктів, метод "провокації" - штука чисто походження із спецслужб, управління згенерованими протиріччями, розкол середнього опонента на двох слабших і підживлення їх. Звісно ж, кадрові ФСБшники перенесли це у політику, передусім тому що це ключове що вони вміють робити взагалі. Економісти б мабуть згенерували якісь там відсотки доданого ВВП і роздавали б соціалку, політтехнологи при владі (страшне словосполучення, просто жахливе) б крутили веселі картинки і сюжети про загрози, які ось-ось відвернуто (уявіть собі Росію в якій Сурков не один, а одразу десять, і усі на вищих посадах). ФСБшники у політиці генерують конфлікт, створюють провокаційну ситуацію і намагаються самі ж вийти з неї з бонусами.
Один із важливих російських політологів лівого спрямування орбіти сурковського проекту "За правду!" Міхаіл Дєлягін свого часу охарактеризував саме явище "спецоперацій", "провокацій" як ключових методів управління внутрішньополітичною дійсністю в самій РФ. Звісно ж, в РФ досі думають, що політична реальність в Києві, Мінську, Баку, Тбілісі чи Ташкенті не відрізняється від російських реалій - генерувати конфлікти і проводити "операції" виглядає для російського політикуму придатним методом впливу і щодо них.
Поки не почалася нова велика війна 24 лютого, усі наші крики про це Захід мало зрушували з місця. Мало зрушували Захід і наші розповіді про те, що російська нафта і газ так само не є стабільними підставами корегувати на користь РФ власні політичні рішення, бо течуть ці енергоносії лише поки РФ у доброму настрої і їй дають бажане. Щойно змінюється політична ситуація - краник будуть крутити одразу ж, як це було у нас починаючи з 2000-х років, газових воєн які важко навіть рахувати.
Я добре пам'ятаю літо-осінь 2013 року, які передували Майдану. Тоді РФ зовсім не задобрювала Януковича подачками: десь із березня Партія Регіонів розпочала говорити з усіх усюд про швидку угоду про Асоціацію з ЄС, вангуючи собі близькі політичні зиски і навіть проводячи ідіотські мітинги "В Европу без фашизма!". Що зробила РФ у відповідь? Крутонула вентиль одразу ж, влаштувала досить-таки проросійському президенту газову війну. Кого хвилювало, що це підривало довіру навіть проросійських виборців: адже навіщо їм Янукович, якщо він не може домовитися навіть з РФ? Тому провладний Антимайдан Януковича і був таким жидєнькім і звезеним за гроші: РФ спершу сама допомогла йому стати на ноги, отримати булаву, а згодом почала цькувати і заганяти, в тому числі підживлювати альтернативні проросійські проекти типу КПУ, Українського вибору Медведчука, Русского блока та інших. "Не сделаешь как надо, Витя, мы пацанов пошустрее найдем!".
Справа у чому. Генерування конфліктів і взяття "на принцип" річ ефективна лише коли ти сильніший. Коли ні, то виходить так що ти просто йдеш на таран без шансів на успіх. А звичка така, і стиль вироблення політики в РФ такий що відвернути штурвал вбік коли вже реально невигідно вони не вміють. На сьогоднішнє рішення про подачу заявки Фінляндії і Швеції до НАТО РФ відповіла готовністю припинити постачання газу до цих країн вже з п'ятниці. Раніше це вже сталося з Польщею та Болгарією. По суті, це могло статися з усією Європою одразу внаслідок ідіотського сценарію керівництва РФ різко перевести оплату в рублі.