Президент Казахстану Токаєв висловився проти визнання незалежності т.зв. ЛНР і ДНР на економічному форумі у РФ, де спікером був і Путін. Це зовсім не говорить про те, що Токаєв наш великий друг і українофіл - втім, Казахстан дійсно важлива країн. Просто об'єктивно кажучи режим у Казахстані не є проросійським навіть після того, як для придушення протестів було використано російських військових: політика офіційного Нурсултана і далі шукає баланс між своїми інтересами та партнерами. Найбільш важливими з них є навіть не РФ, а КНР, а також Туреччина, чия присутність у Казахстані серйозно посилюється. Китайцям дуже сильно допомагати РФ небезпечно, туркам же - немає сенсу взагалі, хоча відносини між РФ і Туреччиною можуть мати і прагматичні моменти, та не базуються на ідеалізмі про недоторканність кордонів України та підтримку демократії в Світі. Об'єктивно кажучи ніщо окрім ілюзій користувачів українського сегменту соцмереж не тримається на цих двох речах, у всього є свої специфічні причини.

Навіть візит Бориса Джонсона зроблений раптово до Києва одразу після візиту глав держав ЄС - неабиякий маркер. І сенс зовсім не в тому, що Борис приїхав нас любити в десна і цілувати обома руками: все ж, стосунки Лондона із ЄС залишаються напруженими, а входження України до складу Євросоюзу буде вести і до посилення гравців пов'язаних із ЄС всередині України, що навряд чи так подобається Лондону. Чому усім не можна просто забути про свої інтереси заради України? Бо ці люди живуть в інших державах і інтереси у них свої, це щонайменше логічно.

Колись ми створили собі ілюзію, яка гріла наш мозок поки ми були за залізною завісою. Що ось, мовляв, є якийсь єдиний Захід і англосакси та янкі там у єдиному пориві борються проти наслідків СРСР, взявши у команду французів та німців. Яке розчарування чекає українців, коли вони довідаються, що непримиримі ігри США, Британії, Франції, Німеччини між собою завжди важливіші і більші за страждання народів глобальної периферії? За війни між РФ і іншими державами пострадянського простору. За наші болі і плачі. У заможних держав на вершинах глобальної культури свої конфлікти, і часто за нашої з вами участі теж.

Навряд чи це усвідомлення буде для нас простим. Але що більше ми наближаємося до ЄС і НАТО, то більше бачимо як розсипається ілюзія про єдиний глобальний Захід - розсипається на інтереси окремих держав. І це надважливо підкреслити, бо не можна стати частиною Заходу, уявляючи собі що він дійсно існує - якщо ми вже усередині, то доведеться розбиратися глибоко.

А ще розбиратися в росіянах. Я знаю, що вам похуй - та і мені теж. Книжки Пушкіна лишіть букіністам. Але якщо ми будемо зберігати поверховий рівень знань і малий вплив на формування глобального дискурсу щодо природи РФ, джерел політичних рішень, характеру стратегічних рішень які вона виробляє, то хуй нам з вами а не заможне щасливе життя. Про це скоро вийде ще один мій текст.