Рішення Верховного суду США щодо справи Роу проти Вейда, яке відкриває шлях для заборони штучного переривання вагітності на рівні окремих штатів - чергова причина для срачу у соцмережах. Втім, більшість людей мають досить віддалене уявлення чому реально при діючих демократах у Білому домі республіканські судді можуть ухвалити такі рішення.

Я одразу попереджаю: пост не про цінності: справа переконати консерватора у тому що краще бути лібералом, а ліберала у тому що краще бути консерватором негідна і позбавлена сенсу, якщо ви не політичний активіст чи кандидат.

Я ж балотуватися у США нікуди не збираюсь, на розповіді про те що прогресизм прогресивніший і модерніший, а традиціоналізм традиційніший і духовніший відповідаю хіба що позіханням.

Однією із специфічних рис які супроводжують американську двопартійність є приведений у дію механізм політичного паралелізму різних ідеологічних політичних течій - коли ви виграли вибори президента, то скоріше за все програєте Конгрес, або ж Сенат, таким чином уся повнота влади в одній партії річ неможлива. По суті те саме спіткає і Верховний суд США: частина суддів призначені демократами, частина республіканцями. Рішення ВС щодо абортів було би неможливим без політичного представництва у суді, що багатьом нашим громадянам здається дивним і диким.

Той неймовірний срач який завжди супроводжував теми політизованої сексуальності (аборти, одностатеві шлюби, право на контрацепцію тощо) по суті не маркер відсталості/прогресивності населення чи незгоди, яка нібито має зруйнувати США. Це плата за демократію: якщо ви триста років вибалансовуєте практично філігранну систему стримувань і противаг, із складними нюансами типу федералізму, будьте готові на рішення за які ви не голосували на цих виборах, втім які мають певну суспільну підтримку.

Тому перше, що варто спитати наших громадян які хочуть стати на шлях демократичного розвитку, плюралізму тощо - зовсім не те, чи готові вони жити у заможному житті. Спитайте їх про те, чи готові вони виконувати закони які не відповідають їхнім цінностям і ідеям політсили за яку вони голосують.

Тест на демократію дуже простий і примітивно цинічний: якщо суспільство втримається у цьому складному вирі -ізмів і не руйнується, розколюючись надвоє коли перемагає одна із частин, то це суспільство зможе існувати в рамках плюралізму і демократії. Ви можете засуджувати, але питання кінцеве лише в тому, чи будете це виконувати. Якщо іменем закону будете - то ця плюралістична модель антикрихка, і постійні політичні суперечки її не руйнують.

Проблема і в тому, що американська верхівка створила демократичний механізм який дає можливість абсолютно щиро ідеологізувати політику - висуваючи тези то справа, то зліва і йдучи часом до неприкритої поляризації.

А нашим громадянам - я прекрасно розумію усі наші щирі консервативні і ліберальні почуття, які тріпочуть від цих новин. Так ось: немає ніякого політичного інтернаціоналу, який би міг виправдати актуальність таких новин зі США у нас. Наше буття про інше, а норми прецедентного права, американський федералізм і батьки-засновники - нескінченно далекі персонажі з телевізора.

Скільки б вони нас не цікавили, США фактично не є рольовою моделлю для всього Світу, попри американську культуру і м’яку силу, реально ніхто на європейському континенті не брав США за якийсь притомний взірець - надто багато було своїх. І тараканів в голові, і взірців.