Окупанти взяли Сіверодонецьк. Про це повідомив очільник Сіверодонецької ВЦА Стрюк.

Уже скоро в стрічці поповзуть налякані зойки людей, які не сильно здатні оцінити вивіреність чи вимушеність такого кроку. Багатьом людям новина про втрату населеного пункту видається трагедією і проривом фронту, у стилі Брусилівського в 1916 році. Підсилює негативні очікування.

Окремі унікуми можуть навіть видавити з цього свою улюблену емоцію - командування бухає, зливає солдатиків у оточеннях, здає міста. Так ось. Це усе єресь. Стояти насмерть і ні кроку назад - хуйня з пропагандистських фільмів про часи, коли мільйонні армії боролися на величезних плацдармах і кількість та якість військ мала менше значення для командувачів за оволодіння територією.

Припиніть жити в світі, де ви чомусь взяли за основу, що поганих новин більше не буде. Досить брати ідеалістичні уявлення про те як ми поступово помалу виходимо в позитивні заголовки у медіа і можна буде не турбуватися щодо війни.

Організований вихід із Сіверодонецька, який навряд чи схожий на розгром і оточення великого угрупування українських військ, які могли там статися - нормальна новина. Так, цинічно звучить. Але у війну не можна жити без холодного розуму. Прориву фронту який би зашкодив істотно - немає.

Втрата Сіверодонецька тимчасова і це зовсім не втрата України і можливості повернути це місто згодом. Реальність абсолютно нейтральна. Вона може нам шкодити лише коли наші очікування неправомірні, ідеалізм завищений, а позитивний сценарій бажаного окреслений нереалістично.