Танець маленьких деркаченят: запізнілі висновки

Нещодавня інформація про підозру від СБУ щодо роботи Деркача на ГРУ РФ з 2016 року не стала великою новиною для мене. Я здивувався більше тому, що цього суб'єкта все ж вирішили винести за межі недоторканих - раніше чомусь санкції США не сильно отримували продовження в Україні.

З росіянами Деркач працює значно давніше. 1994 року він випустився з Академії міністерства безпеки РФ (у майбутньому - Академія ФСБ), в кінці 90-х увійшов в українську політику. З 1999 року фіксуються перші зустрічі і взаємодія Деркача із російським олігархом Олегом Дерипаскою, який уже давно і неодноразово звинувачений у підривних діях на користь спецслужб РФ. Деркач багаторазово ставав нардепом від Глухова на Сумщині, на його ж окрузі міститься глухівський кар'єр кварцитів, де підприємство Дерипаски видобувало потрібні для російської оборонки копалини, які продавалися напряму в РФ. Станом на переддень війни 23 лютого 2022 року підприємство пов'язане із МО РФ через Дерипаску на Глухівщині продовжувало працювати.

На початку 2000-х Деркач спільно із олігархом Віктором Пінчуком керують політичним проектом "Трудова Україна", де в тому числі працюють російські політтехнологи-методологи Куликов і Сєргєйцев, який нині на початку війни написав статтю із досить нацистським душком про потребу знищити Україну фізично як явище.

В 2004 році Деркач одягає оранжевий шалик і стоїть поряд з Ющенком на Майдані. Майдан - настільки великий за обсягом феномен, що обійтися без російських розвідників його сцена вочевидь не змогла би чисто математично: забагато тоді їх було в українській політиці. Із 2006 року Деркач стає президентом НАЕК Енергоатом - по суті, управляє усією атомною енергетикою України. Спонсує всілякі фестивалі проросійського православного кіно, продовжує скупати електорат в Глухові і так далі. Але атомка надовго стає топ-темою Деркача: надважлива для РФ сфера, адже є однією із запорук можливості існування України не в орбіті російської влади. Звісно ж, співпраця Деркача із Росатомом у ті часи - якнайтісніша. І вже після 2019 року Деркачу дають заводити своїх людей на українську атомку, Енергоатом стає фінансовою проблемою - починаються збитки, при тому що по суті підприємство є монополістом. І як тут не розгледіти щиру руку РФ!

Та найбільш гучне стається восени 2019 року: Деркач проводить серію прес-конференцій, де публікує цілий ворох записів, аудіо, різних схем що нібито свідчать про корупцію родини Байдена в Україні, зовнішнє управління етс. На носі - президентські вибори в США. Деркач зустрічається кілька разів із адвокатом Трампа, всіляко імітує що виконує замовлення Трампа, республіканців - втім, американські специ діяли швидше за українських. У США розгортається спроба сформувати політичний скандал, заснований на дезінформаційних плівках Деркача і інших матеріалах, величезна за масштабами кампанія розглядається у Сенаті та інших органах. Деркачу анульовують візу до США, потім його поплічникам - Теліженку, Кулику, Дубінському і іншим. Згодом міністерство фінансів США влітку 2020 року публічно називає Деркача багаторічним агентом російської розвідки, а 2021 рік починається із санкцій США проти нього, які так і не знайшли продовження в Україні. По суті, росіяни використовуючи ширму з українських нардепів, прокурорів на чолі з Деркачем вбивали двох зайців: втручалися в американські вибори, а ще створювали неабиякий сморід у стосунках США і України. Сказати що цей сморід не дуже вплинув на можливості РФ вторгатися в нашу країну було би серйозним перебільшенням: дроти із Києва у Вашингтон рвали обома руками, як люди Деркача так і інші наближені групи - передусім Фірташ та Коломойський. Їм обом ніяка інтеграція і США у партнерах не були потрібні взагалі: на обох у Штатах лежать величезні справи, які ще чекають остаточних наслідків.