Кременчук - реальність яку ми вимушені прийняти, бо в нас немає іншого виходу.

Найкраще що ми можемо прийняти - забути що існували якісь інші «ми» до війни.

Нічого з того що відбувається не має ніяких пояснень і стопкранів. Немає і не буде ніякого потаємного змісту у ракетних ударах і відрізанні голів цивільним.

Відрізали бо могли, спалили бо могли. «І це що ж, немає у них ніякої совісті» - нині ставити такі питання собі щонайменше наївно.

Усе як є. Забудьте, що бувало якось інакше. Живіть з розрахунком на світ який існує, а не на той який ви любите.

Десяток років одухотвореності і романтизму завершується сталевими роками руйнування світу.

Знов захід буряний. Недобрий.
Знов пророкує кров’ю літер,
Що ми загинем, яко обри,
Що буде степ, руїна й вітер,

Що почорніє світ сей білий,
Що все живе пожруть пожежі,
Що тільки віщий свист Сибілли
Лунатиме в сліпім безмежжі.

Сузір’ям скаже Бог вознести
У мертвім небі пентаграму,
Й новий про се напише Нестор
В самотній катакомбі храму.

(1924)