У свіжому інтерв’ю Гордону Олексій Арестович озвучив бажання балотуватися у президенти України, у разі якщо на наступних виборах президент Зеленський не буде цього робити. Це тема, про яку мене питали в особисті надто часто аби її так просто ігнорувати.

Спершу інформацію про можливість політичного проекту Подоляка-Арестовича у форматі партії консервативного спрямування орієнтованої на Південь і Схід України озвучив політтехнолог Володимир Петров. У підсумку, ця інформація радше вкид і фейк, позаяк ніяка серйозна синхронізація меседжів між Подоляком і Арестовичем не спостерігається, як і чітке позиціонування Подоляка у бік цього сценарію. Подоляк постійний працівник ОП, заглиблений у внутрішні нюанси Офісу, у той час як Арестович «зовнішній» кадр, автономний гравець чия взаємодія із ОП має радше проектний характер. Частково це сквозило у інтерв’ю Арестовича Євгену Карасю, де у його словах намацувалася навіть якась часткова прихована образа на ОП, за яким читалось: співпраця з ОП є, але не така як хотілося б, не та роль і кондиції.

Безумовно, Арестович носить у своєму уявному рюкзаку за спиною маршалльський жезл. Бути лідером партії, фракції, зібрати свою «тусовку» для нього було би щонайменше серйозним втішенням власного его, яке часто керує його діями. Нічого аж такого жахливого в цьому немає - его керує і вашими діями, коли ви будете намагатися суперечити цьому тексту в коментарях, і моїми, коли я його пишу. Арестович дуже багато думає про «показати себе» і це обов’язково десь відбудеться, безоціночно погано чи добре від цього комусь.

Важливо інше. Озвучені Арестовичем слова створюють двояку ситуацію. З одного боку, він не «вірний нукер» для Банкової - у нього розгледіли амбіцію, про яку він заявив прямо. Близько підпускати його не будуть, але вступати у прямий клінч теж не планують поки зіткнення не стане невідворотним. З іншого боку, вихід в нову якість «напівполітичного проекту» дасть Арестовичу певні козирі у спілкуванні з ОП і можливість пропонувати Банковій, наприклад, сприяти у створенні партії під нього яка буде м’яким трампліном у топ-ешелон політики екологічними шляхами, тобто без прямої конфронтації із Банковою, беручи у неї автономію і підряд на власний проект. Ідеологія Арестовича уже проступає в його стрімах: це такий своєрідний футуризм, космос і високі технології зведені у ранг естетизованого високого майбуття. Хочете зрозуміти чим думає Арестович - читайте книгу «Час быка» фантаста Єфремова і праці Тейяра де Шардена. Логіка його ціннісних вподобань стане вам в рази зрозумілішою. Показово і те, що інтерв’ю Арестович давав у футболці із написом «п’ятий проект» і зображенням романтизованого освоєного космосу, як пряма відсилка до речей ним пропагованих.

Тут Арестович намагається заскочити в шпарини в об’єктивних інтересах влади і її можливостях їх досягти зараз. Влада може зберегти монополію на управління лише підігріваючи дискусію, хай і з власними проектами. Навіть у монополізованих системах багатопартійність і реальна конкуренція потрібні, бо роблять саму конструкцію яка це санкціонує більш антикрихкою. Арестович хоче зіграти, схоже, саме з цієї точки зору. Тому «проект Арестовича» це попри усю мемність явище про яке будуть говорити більше - і вірусні негативні методи тут діють не гірше за класичне схвалення. У Арестовича поставлена задача зовсім не сподобатися усім, а саме усім впасти в око - потрапити в поле зору, здійснити захоплення уваги.

Попри усе, зовсім не особисті моральні якості визначають стиль і поведінку політика і стратегічні засади з яких він виходить. Арестович поки зіграв двояку партію: він наростив увагу до своєї персони, яку втім чимось системно треба наповнювати. Час коли двохгодинні стріми про війну усім набриднуть цілком близький. Тоді ж Арестович буде намагатися «фіксувати» прибуток: переводити швидкоплинну увагу аудиторії у якусь системну взаємодію, «партисипаторну фасилітацію». Уже по контурах цього явища можна буде говорити про партійний проект Арестовича чи навпаки, його відсутність.