Escalate to deescalate

Цими словами західні аналітики часто описують стратегії РФ по використанню тематик ядерної загрози в російській зовнішній і безпековій політиці. РФ використовує радикальне підвищення ставок в ядерній темі, аби примушувати Захід час від часу виходити за рамки міжнародного права, сідати за стіл і говорити про ядерну загрозу як підставу для прагматичного гіперреалістського діалогу. Мовляв, давайте не про демократію і права людини які ми звісно в РФ в гробу бачили, а про паритети і домовлятися з нами аби не було ядерної війни.

Це побічно пояснює чому РФ так спокійно іде на кроки із замінуванням території Запорізької АЕС, її персонал утримується в складних умовах які не сприяють працездатності, а недавній обстріл території станції і взагалі розставляє всі крапки над «і». Очевидно, що здійснений він російською стороною, позаяк американці дуже щільно контролюють використання HIMARS Україною і ставлять рамки які б для наших унеможливили такі ризиковані ходи. Та і будемо відверті, нашим воно не треба від слова зовсім: удари по тилам, ланцюжкам постачання, складам і робота «вглиб» значно важливіша ціль ніж винищення гарнізону окупантів на ЗАЕС прямо тут і зараз. Саме тому біганиною із сірниками навколо ЗАЕС займається російська сторона, причому не стільки навіть аби переконати Світ у українській безбашеності і кровожерливості.

Наступальний потенціал РФ сточується остаточно. Перекинуті під Херсон для спроби наступу російські підрозділи не сильно змогли щось притомне змінити на ділянці фронту. Просування російських військ там де воно є аж надто повільне, немає шокових проламів фронту яких так усі боялися раніше. Так, у росіян є перевага в артилерії і це сповільнює можливості наступу для нас. Але після вирівнювання фронту під Сіверодонецьком спроможності наступати не зменшилися, хоча величезна загальновійськова наступальна операція для нас ще поки лише теорема, а не аксіома.

Сам випадок застосування ОТРК Грім по Криму (якщо це все ж дійсно Грім, але і таємний Атакамс був би сильним сигналом) це ще один відчутний гейм-чейнджер, який хоч сам по собі і не виграє війну, але дасть більше можливостей «працювати вглиб» - по тилам, складам, авіабазам. На NYT недавно між іншим вийшов саме такий текстик, про те що Україна задля усунення російської переваги в артилерії і ряді інших засобів змінює стратегію і починає все більше розширювати можливості для дальніх уражень. При цьому, величезна кількість українських солдат і офіцерів зараз готується на Заході - в Британії, на базах США у Німеччині та деяких інших. Очевидно готується не для наступної війни, а для зміни ситуації у цій.

РФ отримує ситуацію, де наступати неможливо. Молоти щось там артилерією - так, пускати навіть ракети, але не сильно стратегічно змінювати лінію фронту. З’являються маркери «глухої оборони» і спроб відіграти усе до перемовин із Заходом, не з Києвом. З Києвом нині це практично неможливо, для РФ рівнозначно факту відмови від досягнутого із 2014, без чого наші за стіл сідати не планують. В нинішніх умовах для РФ задля нав’язування перемовин потрібні загострені глобальні загрози, значення яких має посилюватися. По-перше, у росіян була серйозна ставка на продовольчу і паливну кризу - першу не без західного примусу почали вирішувати, друге «в процесі». Російська планована стратегія підняти планочку по ресурсам не дуже вдається - навіть продаж нафти і газу на чорний ринок це не спосіб перемоги, а лише засіб аби не померти від тріску економіки. Бо усе що йде через чорний ринок здебільшого подається із дуже сильним дисконтом.

Тому ядерна тема повертається. Не у форматі застосування ядерної зброї, хоча нещодавно британський генерал сер Річард Барронс описав для Times сценарій застосування тактичної ядерної зброї РФ для активізації того самого сценарію «escalate to deescalate» перед загрозою повної поразки. Втім, це опис вірогідних сценаріїв можливого застосування, аніж доказ вірогідності такої можливості.