НАБУ оголосило підозру нардепу Андрію Деркачу у незаконному збагаченні та державній зраді. Новина яка запізнилася на кілька років, адже і незаконне збагачення і державна зрада трапилися у біографії Деркача ще до 24 лютого. Тут варто не плескати в долоні і радіти черговому удару по колаборантам, а подивитися як ніколи прискіпливо до ситуації. Адже найбільш важливо саме те, аби ця справа мала результати, була довершеною і повною.

По-перше, цікаво як НАБУ буде розслідувати державну зраду, бо стаття 111 не відноситься за підслідністю до відання НАБУ і лишається прерогативою СБУ. Є вірогідність, що обидва відомства брали участь у оголошенні Деркача в розшук, але тоді лишається питанням чому кооперація із СБУ не згадана у матеріалах про оголошення його в розшук.

Очевидно, що Деркач ніякий не одинак, але лише верхівка айсбергу однієї з російських агентурних мереж. Публічні маркери уже давно дуже показові: навчання його у Академії міністерства держбезпеки РФ (згодом буде відома як Академія ФСБ), санкції США за втручання у вибори в російських інтересах, та заява СБУ щодо його вербування ГРУ і заява Мінфіну США щодо багаторічної роботи Деркача у якості російського шпигуна. Заходи втілені Деркачем здійснювалися цілими групами людей пов’язаних із ним, були особливо масштабні та гучні.

Важливо не просто черговий раз «вдарити» по фігурі Деркача, а розмотати увесь клубок людей з якими він реалізовував кампанії в інтересах РФ. По-перше, це величезний пул людей всередині енергетичної сфери і НАЕК «Енергоатом». Орбіта Деркача брала якнайбільш активну участь у здачі ЗАЕС під контроль РФ, а в перші тижні війни існував ще і російський план бліцкригу: оперативне захоплення десантниками усіх АЕС і відключення столиці та частини регіонів від електропостачання. Показовим було затримання за держзраду влітку цього року очільника кримського управління СБУ Олега Кулініча - кадра орбіти Деркача, який був віце-президентом Енергоатому у часи очільництва Деркачем над держкомпанією.

По-друге, так і не допрацьовано в українському сегменті усю нитку із групою Деркача щодо «плівок Байдена», які були лише локальним українським елементом російської кампанії із втручання у американські вибори. Так, врешті аж через три роки ми побачили Деркача у розшуку, та чи побачимо ми його на лаві підсудних і чи побачимо там інших, хто із ним безпосередньо реалізував цю кампанію. Санкції США на Деркача накладені ще 2020 року, санкції РНБО - у 2021. Справи по мотивам його діяльності ми почали бачити лише тепер, а щодо інших персонажів такої інформації немає взагалі. Кудись абсолютно зник із простору завербований росіянами ексдипломат Андрій Теліженко, ми нічого не почули про його кримінальне переслідування попри усю негативну роботу яку він провів проти стосунків США і України.

Нічого не чутно, на жаль, про справи в адрес нардепа Дубінського. Ще більш показова історія із екс-прокурором Костянтином Куликом: не згадують, провадження не вносять, справ не відкривають. При цьому, функціонал Кулика в тій схемі Деркача був більше ніж просто медійним: протягом 2019-2021 років він робив активні спроби відновитися на посадах у прокуратурі, передусім аби відкрити справи проти Байдена і його оточення за сфальшованими матеріалами оприлюдненими Деркачем. Це додало би росіянам подвійного зиску, адже фактично у цьому разі не просто дискредитація Байдена, а тріск по усіх швах американо-українських відносин був би видний неозброєним оком.

Тому ці розшуки Деркача навряд чи перекреслять саму проблему. Дорогоцінний час згаяно, а ниток які розходяться від Деркача наплетено сотні. НАБУ оголошуючи розшук лише тепер не сильно вклалися у рамки приписуваного їм недоброзичливими журналістами явища «карального меча американців в Україні»: це запізнення, причому дуже сильне, і воно нам дає підставу думати, що воно стало можливим лише коли його «дозволили» здійснити, усвідомлюючи що прямої шкоди Деркачу це багато не нанесе.

Це, звісно, краще ніж нічого - але будьмо реалістами, майже усе краще ніж просто нічого.