Дебелий текст про мобілізацію який усі чекали

Оголошена Путіним часткова мобілізація військовослужбовців запасу в РФ є «частковою» лише з назви. Ані територіальністю, ані власне соціо-демографічними категоріями вона суттєво не обмежуються. Той факт що набирають не увесь запас, а лише 300 тис. військових не робить її частковою: матеріальний мобілізаційний ресурс РФ у більшості випадків завжди менший за кількість наявних у запасі військовослужбовців. Тобто умовно запасників може існувати 9 млн людей, але ресурсів аби одягти і взути, а тим більше дати їм транспорт - немає. Цим самим слово «часткова» було внесено владою РФ у заголовок із політичних міркувань, для попередження панічних настроїв і апокаліптичних сценаріїв.

По-друге. Оголошення мобілізації особливо добре прояснюється прийняттям учора Держдумою РФ більш жорстких покарань за відмову від ведення бойових дій, дезертирство та добровільну здачу в полон в умовах оголошеної війни, мобілізації та воєнного стану. Тобто оголошення мобілізації це своєрідна зміна правового стану, яка була потрібна керівництву РФ. Оскільки ніяка СВО правовий стан не змінює (по суті, в РФ продовжувало діяти законодавство мирного часу до сьогоднішнього ранку), то вал заяв про відмову від участі в СВО з боку солдатів потрапляв у суди, які як правило присуджували їм виправдальні вироки. Із дією правового стану мобілізації така опція відсьогодні стає абсолютно недоступною.

По-третє, саме явище мобілізації навряд чи варто розглядати у якості game-changera для РФ, який російське керівництво всерйоз бачить у якості можливості зміни хід війни докорінно. Передусім мобілізація це засіб покрити ті втрати у особовому складі які понесла РФ із 24 лютого (сумарно бродять цифри до 150 тисяч осіб вбитими, пропалими безвісти і пораненими різного ступеню важкості), покрити цим резервом наступну хвилю втрат і вирівняти становище по фронтах, де як виявилось після втрати Харківщини, усі стоять зовсім не так міцно як доповідають нагору. Мобілізовані або мають пройти щонайменше двомісячну підготовку перед відправкою в частини (це нижня планка «мінімуму», інакше зовсім погана якість підготовки), або ж виявляться настільки ж бездарно витраченим гарматним м’ясом як значна частина формувань корпусів тзв «ЛДНР», які зігнали незадовго до 24 лютого примусово.

Питання про моральну і бойову якість цих бойових формувань і наявність достатніх технічних засобів для оснащення 300 тис. військовослужбовців у РФ відкрите дуже сильно. Окрім цього, низька кількість бажаючих брати участь у боях на боці РФ далася взнаки недавно, коли росіяни були вимушені сформований за літо із свіжомобілізованих 3й армійський корпус розмазати по усім фронтам одночасно, внаслідок чого його вартість як саме корпусу виявилась нульова. Корпус формувався усе літо в прикордонних територіях РФ, однак в підсумку із 25 тис. особового складу було набрано лише 12 тисяч війська, після чого його довелося виводити на фронт. Те, що його не стали доукомплектовувати і чекати додаткових сил - маркер ситуації, яка у росіян в реалі з особовим складом. Вона не дуже приємна для них, і заходи з мобілізації тут радше потрібні щоб не обісратися взагалі.

Про можливість відкривати нові фронти мови не йде взагалі: для цього немає ані політичної коньюнктури, ані великої кількості вільних техзасобів. Адже фронт це лише в третю чергу люди в окопах - в першу це безумовно логістика, боєприпаси, технічні засоби і транспорт. РФ ставить за реалістичну мету зовсім не повний розгром України, а саме той варіант - «не обісратися» остаточно, дотягнути війну як опцію до часу коли буде хоч якась можливість витиснути Захід на вигідні для себе умови перемовин. Точніше, на умови які не були б руйнівними власне для РФ - приміром, базувалися на ідеї про нейтральний статус України і відмові від Криму.