Стежте за руками, лише уважно. Російський депутат Думи і заодно генерал-лейтенант Гурульов запитує у Міноборони РФ куди поділось 1.5 млн комплектів зимової форми для солдат. Інший депутат Картаполов звинувачує МО РФ у брехні і говорить про «сводки» Конашенкова як про окозамилювання. Десь подібну лінію уже давно тягне Ігор Гіркін-Стрєлков, увесь час кидаючись на Шойгу і Герасимова як винуватців великих втрат та поразок РФ.
Після втрати Лиману росіянами, Кадиров так само навалив досить жорсткий пост на адресу генерал-полковника Лапіна і взагалі військовогр керівництва. Його тоді ж підтримав очільник ЧВК «Вагнера» Пригожин. І у цій дихотомії раптом стає багато зрозумілого: там, де в РФ активно критикують Шойгу і Герасимова, там обовязково попутно ще хвалять Пригожина, Кадирова або Кирієнка.
Хоч поки зарано робити остаточні твердження, але апаратна гра між Шойгу і Кирієнком виглядає більш ніж просто ситуативна. Обидва якоюсь мірою активно розглядались російською медійною і навколополітичною шушерою в якості «преемника» і ось усе видається до того, що Шойгу остаточно дискредитований, а на коні Кирієнко - архітектор усіх цих управлінських приколів із підготовкою псевдореферендумів, підтягуванням різних Стремоусових і проведення процедур по приєднанню. Причому, Стремоусов який так само знаходиться у вертикалі Кирієнка на днях навіть публічно розкритикував Шойгу.
Чи зможуть російські «військові» еліти з орбіти Шойгу і Герасимова зупинити перехоплення теми із образом еталонного учасника СВО вагнерівцями, чеченцями та воєнкорами орбіти Пригожина? Цілком ймовірно, що військові в РФ будуть лише програвати і дальші апаратні ігри невійськовим силовикам. Приміром присвоєне Кадирову звання генерал-полковника на ювілей нещодавно пахне саме таким підняттям у табелі на тлі військових усіх інших - Росгвардійців, чеченців, вагнерівців і інших відомств.
Публічна критика Шойгу ще зовсім недавно не була аж така можлива в РФ як опція. Те що тепер це стало дискурсом абсолютно наближених до влади РФ політиків і публічних діячів - сигнал першого рівня. Так, Путін знищив багатопартійність і свободу слова: але він зовсім не здатний роздавити фракційність влади, особливо на тлі власного згасання і старішання, і точно не зможе знищити право одних елітних угруповань критикувати інші елітні групи. Для зміни статус-кво народ, демократія і всі інші прибамбаси зовсім не обов’язкові опції. А ось внутрішній конфлікт еліт першого рівня - те, без чого точно жодні великі зрушення не відбудуться. Саме тому російська революція досі ще залишається абсолютно реальним сценарієм - не тому що цього хоче «народ», а тому що це може виявитись стоп-краном однієї із груп еліт, яка не хоче втрачати становище на користь іншої.
Усі вищого ешелону політики РФ розуміють, що за аналогією із Сталіним, буде день коли вони знайдуть «хозяина» в калюжі без маркерів життєздатності. І до цього моменту усі групи точно хочуть вийти готовими.