Обрання Ріші Сунака на посаду прем’єра і його фактичне головування в Консервативній партії, яке наступає тепер створює якнайбільші проблеми для цієї політсили. В широкому сенсі, такої партійної кризи яка нині триває, консерватори не знали уже давно.
Передусім підкреслю чим сучасна Консервативна партія Британії є в реальності. Об’єднанням людей більш-менш сумісних (але в підсумку все ж різноманітних) ідеологічних векторів - від комунітаристських консерваторів (введено в обіг експрем‘єром Кемероном) до тетчеристів і прихильників досить таки лібертаріанських підходів. Ключовим об’єднуючим принципом залишається прагнення до отримання влади. Єдність щодо позитивного ставлення до явища Брексіту була ситуативною точкою збору Консерваторів на минулих виборах: вона об’єднала південні фінансові кола Лондонського сіті (яким, очевидно, фінансові регуляції пропоновані ЄС не подобалися) і виборців північної Англії - бідніших і більш маргіналізованих жителів передмість та невеликих міст і сіл, які були задіяні в промисловості, вилові риби, робітничих професіях і серйозно постраждали від економічної глобалізації і зближення з ЄС. Нині умовна єдність між багатшими і біднішими консерваторами розмита: наслідки Брексіту Сунак буде всіляко пом’якшувати, замість Hard Brexit по сценарію Джонсона. А отже, ця тема перестає бути ключовою точкою збірки консервативного виборця в найближчі роки.
Ріші Сунак, як і Ліз Трасс - кон‘юнктурні політики, які зорієнтовані в першу чергу на спонсорів (з Лондонського Сіті) і настрої всередині парламентської фракції. Сама ж партія і її пересічний виборець в цьому розрізі дещо поза увагою Сунака і Трасс, бо пропоновані ними раніше ідеї (передусім різання видатків, тетчеризм) більше популярні серед лондонських фінансових кіл, але точно не в орбіті примкнулих до консерваторів на хвилі Брексіту північних англійців. Криза легітимності яка супроводжувала дії Трасс в значній мірі була пов’язана саме з баченням бюджету, який в підсумку не сподобався ані виборцям Консерваторів, ані тим більше лейбористам. Однак він був досить чітко продиктований бажаннями фінансових кіл, що впливають передусім на фракцію. В розрізі ж пересічного виборця Джонсон популярніший і за Трасс, і за Сунака - партія під його умовним керівництвом набирає 34%, більше ніж за усіх інших можливих нині очільників, включаючи Пенні Мордаунт (опитування Redfield & Wilton Strategies).
Перше, до чого нам варто готуватись в наступному виборчому циклі у Британії - те, що переможуть на виборах лейбористи. Хоч самі вибори і не скоро, але для Британії це явище саме по собі залишається достатньо рідкісним. Великі міста у Британії все більше голосують за лейбористів (якось пригляньтесь: лівоцентристські політсили найбільше подібні до того, що у багатьох західних країнах вважається партією для великого міста), передмістя ж залишається за консерваторами. Внутрішня криза і розрив між партією і фракцією у парламенті, які зараз переживають Консерватори методологічно можна порівняти з тим валом боротьби за лідерство, який трапився навколо партії Голос в Україні (щоправда, Консерватори досі не настільки анекдотичні).