Валдай - особливе для російської влади місце. Прикорм навколо нього роками створювався саме для того, аби сформувати увагу до виголошених там речей усім хто на Заході хотів би тлумачити дїї РФ, знаходити ключики до взаємин. Під ці заходи РФ стабільно «купувала» експертів, цілі західні і не лише західні think-tankи, які після участі у Валдайських форумах встановивши довірливі кулуарні відносини із СВР РФ та ГРУ і ФСБ ще роками віддячували різноманітними матеріалами у західних медіа.
Тому виголошене Путіним сьогодні передусім спрямоване не в Україну і не в РФ. Це сигнали, які вони планують покласти в поле зору Заходу, а якщо більш точно - налякати. Чого вартий лише пасаж щодо критики cancel culture, яка є щодо пострадянського простору лише нішевою частково обговорюваною темою, однак трусить західні суспільства із постійною частотою. Це маркер того ЯК обиралися повістки для виступу.
Ключову тему, яку можна винести над усім виступом варто сформулювати так: як РФ планує жити після вторгнення в Україну і без повернення до минулих статус-кво із Заходом. Якщо коротко, то РФ робить величезну ставку на розрив відносин між умовним розвиненим Заходом (США + ЄС, Британія, Канада, Австралія) і глобальною периферією (Африка, Азія, Латинська Америка). Раніше я вже писав про цей підхід, і навіть про те які внутрішні причини в РФ зумовили його вибір у якості політичного вектора і часто пропонованої владі опції. На Валдаї користуючись рідкісною можливістю говорити таргетовано саме на західні експертні кола, які так чи інакше будуть отримувати ці тези в поле зору, Путін підкреслив цю ж лінію двома жирними рисками.
Почасти така стратегія дозволяє відійти від власне українсько-російської оптики ситуації. Це дає РФ відвівши вбік увагу на погану для неї ситуацію на фронтах сконцентруватися на глобальних наслідках, які Росія планує підсилити в ході війни. Побічно може виглядати навіть так, що для РФ війна в Україні це лише інструмент створення цього розриву більш масштабного ніж просто війна на пострадянських теренах, розриву між бідними і багатими країнами.
Тому так сильно Путін підкреслював тему неприйнятності будь-яких універсальних правил для усіх країн, що пропонуються Заходом. Незадовго до його виступу, цю ж тезу але щодо глобальної енергетики озвучив очільник Роснєфті Сєчин, заявляючи: «глобальних правил за якими живе енергетика не існує». Частково це підтверджується схваленням Путіна на адресу принца Саудівської Аравії Бін Салмана, який нещодавно відхилив пропозиції США, що вели б до провалу стратегій РФ на глобальному ринку нафти. Цим самим РФ і намагається керуватись: шукати локальні протиріччя між країнами з великими запасами ресурсів та західними носіями інвестицій і технологій. Пропонована «антиколоніальна» риторика в підсумку є прихованою спробою підняти протест «ресурсних» країн Півдня проти розвинених західних.
На жаль, на цю сторону процесів Україна впливає мало. Однак і війна з РФ стимулює заходи тих хто має реальний вплив більше звертатися до Глобального Півдня. А саме вогнище антизахідної «революції» яку Путін планує роздувати ще більше не дуже то і потрібне прагматичним державам, які розвиваються. Так, Індія може допомагати обходити санкції де це їй вигідно, однак не більше. Підриватися з місця і ставити на кін усе із політичної солідарності з РФ ніхто не планує, адже це на відміну від окремих ініціатив купити російську нафту дешевше ринкових цін не несе жодних вигод. І в Делі, і в Найробі, і в Бразиліа всі прекрасно розуміють ціну західних інвестицій і технологій. Ризикувати усім, аби залишитись в стані екстенсивної стадії розвитку - сумнівне задоволення, особливо зважаючи що навіть КНР не дуже спрямований на лояльність до Заходу всіляко уникає такого сценарію.
Єдність Глобального Півдня ілюзорна, набагато більш аморфна і навіть вигадана на тлі єдності Заходу яка хоча би декларується серйозно відносно основних норм (хоча би міжнародне право). Навіть Іран кинувся робити заяви про те, що готовий розслідувати як так безпілотники потрапили в руки РФ - не тому, що вони реально не знають як вони потрапили.