В ході зустрічі із Канцлером Шольцем, Сі Цзіньпін виступив проти використання будь-ким у війні в Україні ядерної зброї. Втім, нас не має це якось особливо розбалансовувати: у підсумку Китай сказав те, що йому вигідно сказати. Домальовувати сюди сюжет про повну підконтрольність РФ Китаю, яка зумовить незастосування ЯЗ не варто від слова взагалі.

Цією заявою Китай не стільки окреслює свою активну участь у зупинці можливого застосування ЯЗ, скільки вказує на свою позицію наперед у разі його застосування. Аби звинувачення висловлені потім на адресу Пекіна лунали відчутно менш переконливо.

Конгломерат «незахідних» центрів впливу у вигляді РФ, Ірану, КНР тощо є саме конгломератом. Глибоких обов’язків стояти один за всіх там не будуть вибудовувати, а криза може змусити його розсипатися, а потім сприятливі взаємні вигоди - знову зійтися. РФ, як не дивно, виходить із уявної ситуації, де між більшістю центрів впливу у світовій політиці консолідація зникла уже. Це, до речі так само один із факторів на що сподівався Путін вчиняючи вторгнення 24.02. З його оптики тоді усі хто мав би реагувати на Заході займуть діаметрально протилежні сторони, які виходять з їхніх дуже прагматичних інтересів, і не складуть більш-менш притомну повістку реагування.

Сама ідея «глибокого розколу» між різними центрами впливу звісно ж піднімає вірогідність застосування неконвенційних засобів ведення війни. Однак саме по собі це не може врятувати РФ. У підсумку Путін прекрасно розуміє що йому доведеться домовлятися конкретно із США, які єдині мають потенціал самостійно протидіяти РФ на глобальному рівні. Нав‘язати перемовини США раніше росіяни намагались і вустами Орбана, і інших. Втім досі не спрацювало.

На думку РФ, цей розкол мав лише посилитися із війною. У підсумку відбулося небачене досі наближення ЄС до США, і навіть теоретично можливе потепління між ЄС і Британією. Як казав класик, «невсеремось».