«Дипломатія це, як правило, не вирішення проблем, а контроль над ними»
Цитата з книги очільника ЦРУ Білла Бернса, написана ще в роки коли його належність до розвідспільноти не була публічним фактом. Сьогодні в Туреччині Бернс зустрічався із главою СЗР РФ Сергієм Наришкіним, що стало в деякій мірі випадковою але гучною новиною. «Контроль проблеми» в даному випадку добре підходить під позицію Штатів: Україна перемагає сама (з допомогою, звісно ж), а старші товариші відрізають росіянам шляхи ескалювати і вивести війну в ширшу площину.
По-перше, неможливо точно сказати про що безпосередньо вони говорили. У публічних джерелах присутні дві теми: Бернс передав Наришкіну гучні застереження щодо використання ядерної зброї, по-друге мова йшла також про звільнення арештованих росіянами громадян США. Для другої мети зустріч глав розвідок очевидно дрібнуватий привід. В реальності ж говорити могли про що завгодно, однак «договорняк» тут точно не реальна опція на користь РФ. США прекрасно відчувають момент власної сили, помножений на внутрішні протиріччя із відступом росіян з Херсона і в широкому сенсі нерозуміння як вести війну далі, аби хоч одна опція здавалась в Кремлі прийнятною.
Що важливо, CNN з посиланням на джерела вказали що Київ був завчасно попереджений про перемовини, а також позиція що Бернс на цій зустрічі не буде обговорювати мирні перемовини з РФ. Уся ця інформація розповсюджена американською стороною паралельно із заявою Байдена, що мирні перемовини реальні виключно із згоди Києва і ніяк інакше. В сухому залишку РФ залишають із мокрими штанцями.
Відрізка від ядерного сценарію унеможливлює навіть теоретичні перспективи думати про нейтральний сценарій завершення війни для РФ. Він буде неодмінно поганим, адже виходу на «прагматичний діалог» де буде примарний шанс приховання факту поразки новими великими домовленостями досягти не вдасться. Відрізку здійснили усі: від ЄС із Шольцем до Китаю. Застосування ЯЗ буде не просто поганим, а гарантовано катастрофічним шляхом. Це, звісно ж, не дає залізобетонних гарантій що воно абсолютно виключене, просто тепер чесати кота проти шерсті гарантовано завідомо небезпечно.
Сама персона Наришкіна, яка мало вигулькувала в часі повномасштабного вторгнення могла бути обрана для контактів невипадково. З усіх очільників силового блоку РФ саме Наришкін з війною опинився на найбільш поганій позиції: святе завдання СВР РФ - завчасне прогнозування і зміна західної реакції на вторгнення було провалене феєрично, із значно більшим тріском ніж агентурні мережі ФСБ РФ чи дії ГРУ. Той знаковий Радбез РФ перед самим вторгненням 24.02 був так само демонстрацією слабкості глави розвідки: його по суті відчитали і обсміяли на всю країну. Ще перед вторгненням частина ватних ТГ-каналів звинувачували Наришкіна в таємній симпатії до Заходу, і тут може бути доля правди. Це, втім, не симпатія, а можлива більш реалістична оптика зору на реагування Заходу, яке стало би катастрофою для РФ із початком вторгнення. Це, вочевидь, і стало причиною душити Наришкіна на Радбезі - те, що власне у саму «СВО» він відпочатку міг не вірити взагалі, так само як і у реалістичність для СВР РФ в такій ситуацї вплинути на західне реагування на такі дії. Сину Наришкіна восени 2022 довелось навіть просити дозволу на в‘їзд в Угорщину, що не зовсім корелює із нормальним становищем батька всередині РФ.
Як такий Наришкін - об’єкт слабкий, а отже ситуативне посилення його контактом із Бернсом дає ще більше неясності в російському середовищі. Патрушев очевидно досі впливає на ФСБ і послуговується контактом із Салліваном для означення своєї незамінної потрібності. Шойгу очевидно намагався капіталізувати свою розмову з Остіном у вигляді посилення власної важливості для Путіна. Якась інша нитка від Штатів по треку Бернс-Наришкін тут вносить додатковий розвал у схему транзиту російської влади. «Хто принесе вигідне врегулювання той і виграє» - десь так виглядає позиція Путіна щодо транзиту.