Time for PostRussia
46% з 137 опитаних Atlantic council західних експертів вірять у ерозію і розпад РФ або перетворення держави на failed-state в ході цього десятиріччя.
Паралельно на сторінках Foreign Policy вийшов текст із заголовком «Це час подумати про колапс Росії». Певним чином, можна подумати що вітер на західних болотах нарешті подув і з боку Києва. Те, що навесні нам тут здавалося вже аж надто очевидною вірогідністю аби про це мовчати, нарешті було засвоєно на Заході як можлива і потрібна для обговорення опція.
Ключова проблема яка супроводжує будь-яке схожого типу обговорення на Заході. Західна експертиза по Росії і постросійським перспективам померла десь на зорі завершення Холодної війни. Щойно потреба розбиратись в російських реаліях перестала залежати від загрози близької ядерної війни, рівень цього знання на Заході досить швидко впав. Впав від нижчої затребуваності, яка була породжена уявленням про зниження рівня загальної небезпеки.
Хоча, звісно ж, не усі були такі короткозорі. Я принагідно згадаю зовнішньополітичну доктрину Пола Вулфовітца. Один із безпекових радників і заступник міністра оборони США Вулфовітц ще 1992 року запропонували концепцію збереження гегемонії США в умовах однополярного Світу. Вона лягла в основу концепції стратегії національної безпеки США 1994-99 років, а сам Вулфовітц впливав на прийняття рішень ще і у часи Буша-молодшого.
В загальних рисах, основний постулат доктрини Вулфовітца: ключовим завданням для США залишається потреба протидіяти потенційній консолідації нового конкурента на теренах колишнього пострадянського простору. Якщо простіше, усіма силами протидіяти кристалізації ідеї СРСР 2.0 в РФ.
В значній мірі це була вигідна для зближення Києва із Вашингтоном оптика, і взагалі наші євроатлантичні перспективи всерйоз були підняті нагору як реальна частина бажаного саме в рамках цього підходу. Втім, настали 2010і, і економічні показники КНР затьмарили загрозу яка походила із сировяленого, але все ще потенційно реального повернення РФ до проекту нового геополітичного центру сили який кине виклик США.
У тому ракурсі дуже легко виявилось проморгати операцію із вторгнення до Криму і допустити дрейф Януковича в руці РФ: всерйоз загрозу ніхто не оцінював настільки, аби віддати їй перший пріоритет. Лише 2022 рік дещо виправив перекос, втім кратно зросла і паралельна тема із загрозою з боку КНР.
Контури окреслюються, хоча толком прогнозувати тут дійсно нічого. Тут все ще неоране поле і потреба брати і робити. Пощастило і не пощастило жити у цей час.