Рефлексія з приводу 24.02 - відсутня. У мене особисто.

Звісно пригадував, думав. Але до чогось путнього не дійшов, аби не порівнювати життя «до» і «після». Життя «до» було таким безтурботним для багатьох людей передусім тому що значна частина суспільства і значна частина політикуму ще з 2015 року взяли за основу лінію ставитись до війни на Донбасі як до реальності хоч і першого порядку, але не до основоположної. Робилося багато, аби не помічати так багато і аби не так боліло від того, що як це розв’язати у близькому майбутньому не знав ніхто. «До» жили з усвідомленням - повномасштабне вторгнення це пролог Армагеддону. Це було фактором стресу наперед.

24.02 нам подарувало шанс і право визначити собі іншу реальність. Про вбитих і знищені міста, безумовно, всі знають. Втім думати що життя «до» колись повернеться означатиме знову закутатись в ілюзію.

Порівнювати «до» і «після» немає сенсу: 24.02 стало універсальною точкою відліку. Воно стало своєрідною точкою 0. Усе що було «до» - не рахується толком.

Хороше життя яке багатьом з нас здавалося дійсно хорошим ніколи не існувало і до 24.02. Ми жили у сильному незримому самообмеженні, яке базувалось на тому аби не думати про майбутнє аж надто далеко, аби не напоротись на фактор стресу - існування для нас завідомо сильнішої однозначно ворожої РФ.

Тепер є шанси на все.