Скандал з Іво Бобулом - найкращий привід вкотре розвернутися обличчям до ситуації з нашим медіа і інфопростором і зрозуміти, наскільки воно повз корито.

Одні люди пристають на тези дідоБобула, вбачаючи в цьому традиціоналізм, інші ж - вбачають у поведінці журналістки якусь боротьбу за права жіноцтва.

Розумні люди живуть за правилом: про смаки не сперечаються. Втім, суперечки про цінності і смаки завжди будуть домінувати в нашому суспільстві, навіть коли вони будуть загорнуті в суперечки про високі ідеї.

Найголовніше правило якого дотримуюсь я: менше сперечатися з людьми про цінності і смаки які мені важливі, менше взаємодіяти з людьми які нав’язують свої цінності і смаки мені чи іншим назовні. Чому? Бо не треба метати бісер. Якщо ваша ідея помре без того аби не передати її циганам на вокзалі в обмін на вміст ваших кишень - не така вже вона і ваша.

Цінності і смаки стають «правильними» тоді, коли ви починаєте у них вірити. Не навпаки.

Те, що вам здається що ви вірите у щось бо воно правильне - абсолютна ілюзія. Раціоналізація і приписування до розуму сприйнятого чуттєво.

будемо вірити у фемінізм бо він рятує жінок / будемо вірити у традиціоналізм бо він рятує суспільство / будемо їсти кукурудзу бо вона корисна для шкіри. Усі ці тези мають для нас значення якщо ми готові вірити у ці явища і без цих пояснень, або їсти кукурудзу без додаткових обґрунтувань від фахівців із здоров’я шкіри.

Наші переконання - здебільшого абсолютна випадковість, постфактум замаскована під знання нашим мудрим мозком.

Я вам гарантую, знайдуться люди що побачать у цьому пості підтримку фемінізму або підтримку Іво Бобула. Бо настільки сильно їх мозок відформатував їхнє сприйняття навколо їхніх переконань.

А мені просто по кайфу вертіти ці «дискурси» на осях координатних площин і пускати по колу Ейлера.