Китай посилає все більш чіткі знаки щодо можливості прямої допомоги РФ, у тому числі збройної. Раніше ця допомога з обходом санкцій відбувалася принципово там, де це виключно вигідно КНР. Тепер, можливий принциповий розворот у підходах до допомоги РФ. Постачання озброєнь буде серйозно провокувати санкційну політику США на відповідь, і саме це залишатиметься єдиним і ключовим стримуючим фактором.
Цілий ряд посадових осіб США уже в різний спосіб говорять про підготовку до постачання озброєнь КНР до РФ. Це може бути як передчасним сигналом так і відносно запізнілим - якісь розвідданих навіть у високопосадовців буває відносною. Однак саме пропонування «мирного плану» КНР виглядає тут певною загрозою.
По-перше, план складено завідомо таким чином аби він не міг бути виконаним. В ньому не міститься жодних тез про можливість відновлення територіальної цілісності - навпаки, заклик до негайного припинення бойових дій і зняття санкцій. По суті це дає консервувати для РФ існуюче становище з захопленими територіями і відкотити санкції, рівно як і має примусити Захід від будь-яких конфронтаційних дій. У самому плані це окреслено як «відмову від менталітету Холодної війни». Це означає дати КНР і її союзникам передишку на продовження нарощування сил для готовності до конфронтації на вигідніших умовах.
Що важливо, план розписано таким чином, що частина з 12 пунктів взагалі дуже мало відносяться до орбіти рішень які можуть прийматися Києвом. Це своєрідний ультиматум на адресу Заходу, в якому прописана «розрядка» з КНР і РФ, і найбільш вірогідно що з Іраном теж як умова.
Цей план не може бути прийнятий Києвом навіть якби бажання його прийняти існувало всерйоз. Немає компромісних позицій для Заходу і Києва одночасно: а саме це, зумовлює реальність будь-яких подібних пропозицій.
Уявимо собі, що КНР дійсно висунули відпочатку нереалістичний план. Це хоррший старт для двох можливих ліній.
Перша. Китай використовує це як свій іміджевий маніфест моралізаторствуючи про злі США які розпалюють війни і не прислухаються до мудрого Китаю про гуманітарну безпеку і негайне припинення вогню. Частково може бути вдало інструментовано поза Західним світом - серед країн Глобального Півдня, які ще готові підтримувати рамку про вузьколобий західний неоколоніалізм. Однак навіть в цій рамці Китай не рухнеться далі на ризикованіші кроки з постачанням зброї. Буде робити для РФ виключно вигідне собі, поволі спостерігаючи внутрішнє згасання економічних потуг РФ, що будуть формувати вдалу передумову для економічної колонізації країни Китаєм.
Друга лінія. Очікувана і очевидна відмова Заходу розглядати мирний план КНР як вартісний закладалася китайцями відпочатку як привід для переходу до «справедливих» і «неспровокованих» дій проти Заходу в даному конкретному разі в Україні. В цій рамці починається постачання різних не досить високотехнологічних, але все ще озброєнь з КНР до РФ. Потрібні вони будуть не стільки для виграшу війни, як такої. Скільки для можливості стабільно зафіксувати досягнутий контроль над сухопутним коридором до Криму і зберегти завойоване на Донбасі, вийти з війни у стан до повільної і поступової розрядки відносин Заходу щодо РФ, передусім виходячи з економічних і сировинних факторів. Це буде супроводжуватися довгою напругою навколо РФ, яка за подібним планом рано чи пізно має призвести до розвалу єдності західної коаліції. Питання часу, а не контролю над територіями у цій війні тепер для РФ основне. Виграти час, ще раз час і ще більше часу - лише аби зберегти контроль над захопленим і дочекатися з часом змін пріоритетів Заходу втч щодо РФ.
Проблема тут в наступному. По-перше, жодна військова допомога не посприяє великій кількості якісних змін для РФ - у багатьох боях і особовий склад, і техніка, і снаряди розходуються досить безглуздо. Найважливіший елемент втрачений на перших етапах війни - якісний кадровий склад, який робить будь-які зміни і нові плани виконуваними. Цей кадровий склад винищено, і далі управління військами стає все більш безглуздо топорним за винятком окремих проблесків.