Страсті по Молдові: два націоналізми молдаван

Сьогоднішнє рішення про визнання державної мови у Молдові румунською, а не молдавською парламентом країни безумовно має історичне значення. Це ще один політичний успіх однієї із двох ключових версій молдавського націоналізму, що вплітається у панрумунізм або ж зветься уніонізмом. По суті, це концепція яка визнає молдаван підмножиною румунської нації, тобто трактує їх саме таким чином.

У власне молдавського націоналізму існує дві версії: окрім згаданого панрумунізму чи уніонізму є також концепція молдавенізму. Вона виходить з того, що Молдова є самодостатньою реальністю (а не своєрідним регіональним проявом румунської політичної нації) а отже варто докладати зусиль саме для становлення специфічної окремої молдавської нації із молдавською (а не румунською) мовою. Властива приміром для України чи Білорусі дилема «яскраво виражена національна культура або русифікація і проросійський вектор» тут не дуже чітко працює. Власне, суперечка відбувається передусім всередині самих молдаван, хоча безумовно одну з концепцій підтримує Румунія, а іншу - у очевидно геополітичних цілях стимулює Росія. Тут радше варто оцінити це як дилему «Молдова як регіон/етнос (підмножина румунської нації) проти Молдова як власне молдавська нація». Ми не молдавани і нам говорити про те, що є правильним для них не зовсім прийнятно, однак безумовно нині прозахідний вектор розвитку Молдови беззаперечно підтримується передусім уніоністами і панрумуністами, тож вибір їх у якості союзника для нас більш зрозумілий і послідовний.

Така розбіжність сталося передусім з реалій формування самої Румунії як політичної нації. Як видно навіть з гербу держави Румунія - це збірне поняття, і умовного регіону Румунія не існувало історично до утворення самої держави (заради правди, не існувало і регіону Україна - існували Волинь, Полісся, Галичина, Слобожанщина тощо, хоча збірна назва Україна щодо них час від часу була застосована). Це політичне об’єднання Валахії, Трансильванії, Банату, Добруджі та Молдови. Втім, на момент формування Румунії як незалежної держави частина історичної Молдови не знаходилася під її контролем, а була складовою Бессарабської губернії Російської імперії. Отож, частина історичної Молдови (включно з давньою столицею регіону - Ясси) стала Румунією одразу, а частина ні. Тим самим існувала частка молдаван, які були в рамках іншого політичного організму і мали прийняти для себе рішення чи ставати частиною румунської нації політично вже у майбутніх подіях. Не було визначної єдності з теми і у подіях 1917-1918 року, коли формувалася Молдавська демократична республіка з центром у Кишиневі. Окремі члени парламенту Сфатул Церій були за з’єднання з Румунією, окремі - проти. Частина пішли служити згодом у Румунську армію і політичну систему (як міністр оборони МДР Герман Пинтя), а частина - воювали проти румун у лавах червоних загонів або ж брали участь у селянських повстаннях.

Всередині Молдавської РСР власне молдавські етнічні елементи в управлінні не займали ту велику частку, яку вони мали у складі населення. Як писав один з дослідників молдавського націоналізму Нойкірх, управління Молдавською РСР здебільшого опиралося на русифікованих вихідців з Придністров’я. Це додало уніоністським ідеям особливого поштовху всередині країни у 1989-91 роках, коли було ухвалено перехід молдавської мови на латинську абетку (очевидний кивок у бік уніонізму), прийнято новий прапор Молдови (очевидно, з рефреном до прапора Румунії) і розпочалась дискусія про національний герб. Історичним символом саме Молдови і Бесарабії була голова тура-бика з зіркою і півмісяцем, яку використовував ще молдавський князь Штефан Чел Маре. Він значною мірою залишається символом молдавеністів - прихильників окремішності Молдови. Втім було ухвалено символіку що давала чіткий пас до уніонізму: голову бика помістили на орла, що відсилав до національного гербу Румунії. В частині символіки і стилістики уніоністи виграли перший етап внутрішньої війни за Молдову.