Придністров’я не варто розглядати як підмножину жодної з версій молдавського націоналізму, у тому числі і іншої концепції - молдавенізму. Це абсолютно альтернативний і досить ситуативно сформований, показово штучний підхід до формування маркерів ідентичності, в якому зберігалися неетнічні маркери як колективні - передусім радянські. Придністров’я залишило молдавську мову державною, водночас зберігши кириличний алфавіт, який у самій Молдові ще в 1989-90 роках було замінено на латинку. Конфлікт із Кишиневом щодо ідентичності розпочався ще до власне проголошення Придністровської республіки в кінці 1991 році: в 1990 міськради Бендер і Тирасполя відмовились використовувати новий молдавський прапор, зберігши у якості основного прапор Молдавської РСР. Нині він залишається основним символом Придністров’я.
Уніоністи були прихильниками досить рішучого розриву із практиками СРСР, тож досить оперативно стали провідниками саме прозахідних євроінтеграційних ідей. Сусідня Румунія була досить привабливою через більшу розвинутість і заможність, а отже євроінтеграція і панрумунізм для багатьох молдавських політсил стали синонімічними явищами. Втім, молдавенізму це істотно не зруйнувало. Навпаки, він знайшов собі досить потужного союзника у вигляді проросійських течій і РФ.
Існувала досить широка дискусія щодо бажання частини молдавеністів повернути старий прапор Молдавського князівства - червоне полотнище з головою бика і нівелювати символіку Молдови яка має чіткі алюзії до єдності з Румунією. Навіть проросійський президент Додон вносив пропозицію відновлення прапора Молдови з биком як другого - «національного», на рівні з уже прийнятим молдавським держаним прапором. Це могла би бути додаткова фішка молдавеністів по закріпленню маркерів їх ідентичності, однак вона не зіграла і не була підтримана.
Конфлікт між прозахідним і антизахідним вектором у Молдові є таким неоднозначним і складно вирішуваним нині саме тому, що межа проходить не між власне молдаванами і росіянами в Молдові. А саме тому, що значна частка молдаван опинились по різні боки: прозахідні з панруминістами, етнічні молдавани молдавеністи ж навпаки - отримують різного штибу політичну і не тільки підтримку від проросійських гагаузів та придністровців. Тобто це не конфлікт між етносами, радше між геополітичними проектами, хоча очевидно що у середовищі уніоністів більшість становлять все ж етнічні молдавани, а не придністровці, росіяни чи гагаузи.
Зараз уніоністи отримали додаткову перемогу, яка закріплює їх положення в культурному просторі Молдови ще раз. Рішення перейменувати молдавську мову на румунську існувало як проект досить давно, але лише тепер було остаточно проголосоване.
Молдова лишається в усіх сенсах складною країною - єдність громадян навколо тієї чи іншої концепції поки відносна, адже кожні наступні вибори можуть змінити розклад сил і дати наприклад молдавеністам шанс змінити державну освітню та культурну політику. Майбутнє Молдови, все ж, буде значно стабільнішим коли єдина концепція буде прийнята хоча би всередині власне етнічних молдаван. Тоді вони стануть монолітним політично етнічним ядром країни, з яким доведеться домовлятися вже більш серйозно і гагаузам, і придністровцям.