Особливістю усієї цієї катавасії із Павлом Лебедем-Мерседесом, є те, що насправді сама УПЦ МП в повному складі і Онуфрій не досить сильно за нього впрягаються. Тобто зрозуміло, що їм би більше хотілося аби Лавра лишилась з МП, однак у цій грі для ієрархів набагато важливіше завдання - не втратити усю свою величезну мережу храмів, парафій, єпископів і тд, внаслідок більш прямого протистояння Мінкульту.
Збереження хоч якоїсь присутності в Лаврі потрібне більше самому Лебедю-Мерседесу, який інакше позбудеться величезного комплексу культових споруд що приносив шалені кошти і робив його дійсно одним з найбільш впливових ієрархів УПЦ МП. У той же час, значна частина кліру УПЦ МП взагалі не дуже готове так відкрито протистояти державному апарату як явищу. Бо так чи інакше, загострення конфлікту із Мінкультом буде обертатися для керівництва МП більшими мінусами, ніж «промовчати» у становищі конфронтації.
У УПЦ МП є досить невідома для багатьох тактична перевага: нині ПЦУ не здатні інституційно освоїти усі мпшні парафії, навіть якщо усі храми забере у МП Мінкульт. Кадровий резерв ПЦУ нині кількісно менший за МП, і це також прямий наслідок того, що довгий час МП мали значно сильніших і ресурсніших спонсорів в особі Новинського та інших. А це означає, що МП матиме якийсь час на «передишку» і навіть переформатування своїх саме політичних і комунікаційних засад діяльності.
Окрім того, як би кому не хотілося - православні церкви є православними церквами і тисяча років їх управлінського досвіду все одно зводиться до того, що ідти врозріз з державою і створювати якусь паралельну реальність, яка їй протистоїть православні ієрархи ніколи не вміли, не хотіли і завжди остерігалися. Цим православна управлінська культура досить добре відрізнялась від католицької, де певне протистояння державі і паралельне дерево внутрішніх інституцій це ледве не візитна картка.
Лавра безумовно буде українською. Втім, дуже хотілося б аби вона саме була Лаврою, а не музеєм. Аби там були монахи ПЦУ і зберігалося саме духовне життя, а не перетворення виключно на музейний об’єкт.
Бо ослаблюючи МП не посилюючи при цьому ПЦУ наша держава буде просто давати МП шанс видихнути і відігратися по повній уже через 10-20-30 років. Для церкви це зовсім невеликий строк.
І найбільше моїх побоювань якраз не щодо того, що держава не буде тиснути на МП. Звісно буде, тут я впевнений. Найбільше побоювань, що ПЦУ ніяк не буде посилене, а отже в цьому забігу виграє лише чиновник з Мінкульту. А довгостроково - велика частка тих хто сповідує православ’я в Україні в значній мірі можуть далі бути залишені під ієрархами МП, і це значно більша і довга проблема.