Лідер КНР Сі Цзіньпін готовий поговорити з Зеленським телефоном, про це після початку візиту Макрона до Китаю повідомляють речники МЗС Франції.
Цей дипломатичний маневр за посередництвом Парижа проведено не без інтересу із США. Для США дійсно стоїть гостре питання: ризик затягування і заморозки війни, без реалізації «справедливого миру» як такого - тобто, без відновлення територіальної цілісності України, що дає певну гарантію стабільності в регіоні. Під час візиту до Києва Байден закликав Сі поговорити з Зеленським. Зважаючи на суттєве потеплішання між Парижем і Вашингтоном, посередництво Франції тут виглядає наслідком цього явища. Показово, втім, і те що напряму із США КНР нині говорити не дуже хочуть - чергова інформація про скасування візиту Блінкена до Пекіна тому підтвердження.
Що знаходиться у фокусі пропозицій, які наша держава хотіла би просувати до КНР, це передусім тиск на РФ із метою припинення війни з повним відходом військ РФ з усіх окупованих територій включаючи Крим. Виключно така опція, інакше будь-які перемовини давно уже би стали реальністю.
Сі дарують шанс стати «миротворцем», імітуючи певну win-win ситуацію одночасно для Києва, для Пекіна, для Вашингтона та Брюсселя одночасно. РФ, втім, не дуже хочуть поступатися без бою, хоча контрнаступ так чи інакше може стати надважливим фактором у зміні російських позицій.
Багато американських посадовців прямо чи опосередковано говорили про наступну модель: вихід українських військ до Азовського моря, перерізка сухопутного сполучення РФ із Кримом і підсування РФ до вимушених перемовин про завершення війни із повною деокупацією усіх територій. Однак, це задовольняє усіх окрім росіян. Там хоч і сприймають тези про контрнаступ серйозно, втім не роблять кроків аби завчасно себе убезпечити від його наслідків.
Тут проступає неабияка різниця між принципами, згідно яких ухвалюються рішення в РФ і, приміром, в США. Для США завчасно подумати і убезпечитись хоч якось, уникати катастроф за кілометр залишається певним пріоритетом (хоча в матеріалі цьому не завжди вдається слідувати). Для РФ навіть у найбільш патовій ситуації виглядає прийнятним приймати абсолютно волюнтаристські і спонтанні рішення, мало підкріплені високими шансами на успіх. Тому очікування, що РФ так просто здасть Крим без бою можуть залишитись ще однією хибою американської стратегічної культури прогнозування чужих рішень. Про те, що американці не дуже добре собі уявляють виходячи з яких мотивів РФ реально ухвалює рішення ми вже встигли побачити багато разів.
КНР може дещо змінити цю ситуацію і підштовхнути РФ до прагматичного сценарію: поступитися окупованими територіями в обмін на тактичну розрядку, яка самим росіянам набагато потрібніша для збереження самої конструкції держави. Втім, багато вигоди для КНР у цьому теж важко знайти: Сі вигідно бути миротворцем, однак і мати справу з ізольованими і загнаними в кут РФ Китаю набагато приємніше.