Насправді, примітивне нахабство, яке ми так не хочемо бачити в повсякденному житті досить таки подобається нам у політиці. Втім, ми не завжди готові у цьому зізнатися. Нахабство має бути красиво подане і оформлене, тут теж правда.

В цьому сенсі вторгнення в Білгородську область було набагато більш політичним, бо було достатньо нахабним. Так, Латиніни і інші Любові Соболі можуть щиро розкритикувати цю ідею в Твіттері. Але сенс політики (і війни як її продовження) не у абстрактній моральній правоті (яка завжди нічим не міряна, тотально відносна і працює лише у випадках порівняння себе з кимось надто людожерливим: «Навальний краще Чаушеску» - і не посперечаєшся). Сенс у тому, аби мати силу і наростити її через дії, а не дискусії. В сучасній російській політиці немає жодного типу дії, який би давав потенційну владу людям не з влади. Силова складова незамінна. У російської опозиції в головах досі Координаційна Рада з десяти різних осіб і плашка «признан иноагентом».

Можливо, російська опозиція чекає, що на наступний день після смерті Путіна їх хтось на руках внесе в Палац Тьюїльрі, як Наполеона? Навряд.