«Мирний план» від ряду країн Африки це, безумовно, фантазм. Ніяких реалістичних мирних планів не існує і сформувати їх неможливо через те, що компромісних позицій для обох сторін знайти нині нереально взагалі. Війни для цього і потрібні, до речі. Щоб у ситуаціях, де немає місця компромісу та сторона, що програла війну скоректувала свої позиції.

Африканські країни везуть нам російські пропозиції, підтримані КНР. У матеріалі це продукт розвороту частини держав Третього світу до РФ і КНР, продовження своєрідної «антиколоніальної хвилі». Ця стратегія закладена ще в 1920х Комінтерном мала досить глибоку рецепцію, але принаймні із розпадом СРСР нікуди не ділася для РФ. Із 1950х боротьба «за світову революцію» повністю перейшла в колишній колоніальний Світ, і ця фаза з своїми нюансами триває і досі.

Світовий антиглобалістський заколот, звісно ж, поки ще не став реальністю. Але водночас фрейм якому опонувала ця «світова революція» в країнах Третього світу - «поширення демократії» однозначно зламався. КНР все ще заходять туди, де у штатів уже немає багато рук. РФ підбирає, що погано лежить, хоч і не має такої сили. Уявлення Білого дому, що «воно все круто і саме працює» без глибокого втручання насправді регулярно провалюється.

Як може на це відповісти США? Або серією державних переворотів, або створенням чергової мережі громадських організацій спрямованих на просування демократії у країнах Третього світу. Перше вам може не сподобатися, друге може не спрацювати.