В суспільстві де знехтувано багатьма правовими засадами і домінує сурогат «звичаю», «клановості», «своїм усе - чужим нічого» такі випадки ніколи не будуть вичерпані.

І це стосується як прихильників, так і опонентів. Усі мають існувати в одному фреймі, в одній логіці. Але пересічний українець час від часу провалює внутрішній тест до готовності дивитись через призму однакових правил як на тих хто йому подобається, так і на тих хто йому не подобається.

Закон як спільний фрейм це добрий регулятор не тому що він якийсь специфічно лагідний і чуйний. А на тому, що він єдиний претендує на УНІВЕРСАЛЬНІСТЬ щодо всіх. Доросли ми до цього чи не доросли - від цього наше виживання залежить насправді більше ніж від самої війни. Бо і сама війна сильно залежить від цього принципу, хоч і у своїх похідних.

І у випадку з підривом гранати в суді людиною яка навіть не мала судового вироку щодо себе - навряд чи можна знайти кращу ілюстрацію де одне беззаконня тягне за собою інше.

Питання «хто винний?» залиште ідіотам. На це питання завжди можна відповісти у клановій логіці - винні ті, хто нам чомусь не подобаються (мусора, радикали, психи, пропагандисти, масони - хто завгодно). Задавайте питання «що робити?». Причому задавайте його так, аби відповідь могла дійсно стосуватися усіх.