О ні!

Колись до влади прийдуть популісти і країні кришка.
Прогрів від політтехнологів на виборчі галочки.

Ніяких популістів не існує і ніколи не існувало. Це виключно «журналістський фрейм», який не сильно розумні політологи і деякі підспівувачі потягнули в журналістське середовище.

Здебільшого ми помічаємо цей фрейм «там де хтось не той виграв вибори». І він *раптом* актуалізується в матеріалах, які мають пояснити читачу одне: чому програш на виборах іншому кандидату ще не означає, що цей кандидат-переможець дійсно краще. Для цього винаходиться досить зручний фрейм - «він виграв бо був нечесним, ви маєте нас підтримувати бо ми стримуємо державу від навали популізму».

Біда в тому що це завідомо явище яке виникає не з ідейних вподобань, а з «ситуації» в якій опиняється та чи інша партія. Переможці ніколи себе не вважають популістами. Популістами їх назве опозиційна газета.

Те що у нас здуру почали хуячити прізвища Ердоган, Сі Цзіньпін, Орбан і Путін в один рядок за ідеологічним критерієм і звати їх усіх популістами - найкраща підстава закривати тексти в яких ви бачите такі фрейми навіть не дочитуючи. Навіть там де є спільні інтереси, до «спільної ідеологічної рамки популізму» в різних країнах Світу ще срать і срать.

Але вона визначається досить просто - усе що не «західний демократичний режим» - цілком може бути записане в «популізм». Де однак має взятися спільне між якимось Дутерте і Емомалі Рахмоном? Лише те що вони не дуже схожі на США і ЄС, а в решті факторів ми манали їх вивчати, тому валіть під одну гребінку?

Але такі «історії», «такі розповіді» кочують у великих медіа, грають якусь роль. Насправді звинувачення у популізмі позбавлене евристичної цінності. Це ідіотія яку принесли в нашу політику журналісти, і багатьом політикам сподобалося використовувати цю напрочуд зручну механіку опису.

Однак реалії такі, що навіть механізми політичного називання опонента стають фреймами, що здатні сформувати реальність. Пройде час, і цілком можливо що утвориться пул популістських течій, які були сформовані саме з чітким враженням про описаних в медіа популістів, а не просто записаних туди журналістами «заднім числом» за критерієм з хибної дихотомії.

Бути борцем з популізмом - або нічого не розуміти в політиці, або не усвідомлюючи самому сприяти його кристалізації. Парадокс, як і пророцтво що самозбувається.