Про нашу комунікацію в умовах війни. Тихше їдеш - далі будеш.

Люди втомилися не так від дій, як від самих реляцій. Від ідеалізму в текстах, «високого жанру» комунікації яка закінчується розчаруванням. Від «збудуємо ракету і полетимо в космос». Гайз, не треба. В 2022 було доречно. Далі уже ні.

Темпи подій взагалі не стимулюють широкий загал так емоційно вкладатися в новини як в 2022. Це насправді основна причина такої кричущої просадки нацмарафону по рейтингам. Не те що там кудись щось не туди встромили в кадрі, а саме ось цей безоглядно наївний ідеалізм. «Вербальний патріотизм», який виражається в словесних формулах вже усіх дістав, бо є і завжди був суто ритуальною практикою. Були обставини коли були потрібні медійні ритуали. Зараз психологічної енергії значно менше, і утримати глядача і читача постійним «егегей агов ух бля» неможливо.

Якщо війна є довгою і глибокою реальністю, то так про неї і треба розповідати. Аудиторія втомлюється не від війни, а від зайвої і ненатуральної емоції. Не треба проводити емоційні колективні сеанси «гіперлюбові до України» в середовищах, які взагалі не торкаються медійно тих хто її не любить.

Конструктив, опції, варіанти, методи, поради як діяти дещо замасковані під простоту - єдиний шлях як пройти крізь довгий кризовий процес і не йобнутись.

Порада політтехнолога, яку ніхто не просив. Але від цього навіть легше її давати, не думаючи, що улюблений співбесідник про тебе подумає.