ЧОМУ В УКРАЇНІ ВСЕ ТАК ПОГАНО НАСПРАВДІ
Якщо ви думаєте, що бюрократія це проблема, ваші пізнання про державу досить обмежені і тенденційні. В реальності аби змінити якість державного управління Україною, треба осягнути не політичні памфлети, що мобілізують на ґрунті загальнодоступних емоцій. Передусім треба знати принципи роботи бюрократії. Лише з урахуванням і творчим поводженням з ними може прийти спроможність створити великий масштаб змін, що матимуть реальний, а не ілюзорний наслідок. Закони скасовуються і переписуються - бюрократичні інструкції тримаються десятиліттями.
Бюрократія це державний інститут, який єдиний в повній мірі постійно представляє державу, бо не є змінюваним автоматично, а лише поступово. В широкому сенсі бюрократичними є увесь сегмент державного управління, муніципальне управління, а ще армія, поліція і деякі інші структури.
В політичній системі завжди існує диспропорція - найбільшу медійну увагу та емоційну привʼязку мають саме політичні проекти та лідери. Через них вони обираються на виборах, або ж програють їх. Так чи інакше, утримання емоційного контакту з широкою масою уже само по собі невідʼємний атрибут політики.
Тим часом найбільшу функціональність несуть не політичні проекти, а саме бюрократичні утворення. Банально за обсягом зануреності у сфери, які вони опікуються: спеціалізація і зануреність у певну сферу бюрократичного міністерства завжди більша за політичний інтерес до підзвітної сфери.
Класик соціології Макс Вебер ще сто років назад з докладними культурно-історичними аргументами чітко виклав роль і функцію бюрократії. По-перше, це управління на професійній основі (тобто існує як правило освітній та фаховий ценз). Усім людям які продовжують використовувати слово «професійний» в значенні «якісний» - тлумачте так як пишу я, а не так як вам здається. По-друге управління високоспеціалізоване - фахівців розбивають на гілки, а гілки на інші гілки. Змішувати гілки - зась, це вам не парламент з політиками де всі вкупі. По-третє, висока нормативізація діяльності: в міністерстві на вас навалять кучу паперу і інструкцій, які важко обійти. В політичній партії скоріше за все дадуть пару печаток і скажуть: «крутись як умієш». В цьому різниця між політикою і бюрократією, і розмивати її в одну чи іншу сторону означає хромати на одну чи іншу ногу.
Попри розлогу дискусію про «ми наведемо лад в країні» і «покажемо як треба управляти» - в реальному матеріалі, управляє бюрократія, а не політикум. Політикум це механізм суспільної легітимації рішень для стабілізації системи, а не їх вироблення і втілення, хоча час від часу бувають виключення що носять характер виключень. Загалом же бюрократія це інститут що носить АНТИПОЛІТИЧНИЙ характер. Тобто конфліктна логіка там існує значно рідше і не так легальна, як це прийнято в політиці. Звикніть читати слово «політика» як «конфлікт» - так вчив нас дідо Карл Шмітт, і ще ні разу не помилився (окрім свого вступу в НСДАП). Звикніть читати «бюрократія» як «нейтралітет» і «формальність».
Політика живе з того, що може бути політизованим - тобто, що може мати такий емоційний відгук, який дає механіку для створення суспільної мобілізації на основі конфлікту. З кимось проти чогось - логіка політики. Тобто захоплює вона «самий вершечок» управління, і має повноважень насправді - якраз на той вершечок. Реальні механіки, які впливають на якість життя людей в більшості знаходяться не в кабінетах обраних політиків (до яких увага найбільша і з яких «найбільше питають»), а в кабінетах бюрократичних установ. Там до речі існує розмивання відповідальності як формальна ознака. Не як проблема, а саме як формальна ознака.
В широкому сенсі бюрократ оперує з правовими, а не з політичними реаліями: він не знаходиться під дією принципу індемнітету (тобто права не відповідати за політичні рішення, яке є у політиків законодавчої гілки). Головна причина такої кількості внутрішніх погоджень і документів, з якими асоціюють бюрократію - бажання уберегтися від ризику сісти за грати при певних непонятках, які існують над кожним держслужбовцем.
Тепер до важливого.