Пост взагалі не про Арьєва, Зеленського чи Пороха. Похуй на усіх них абсолютно. Вони плинність і мінливість, зате за репліками можна відстежити наші типові «уявлення» які насправді є нічим іншим як фікцією. Пост про те, про що думалося давно - про наші уявлення щодо демократії як певного «надміру етичного порядку» - власне, річчю яка і породжує відповідний ресентимент щодо тоталітарності, як «сильного порядку». Наші масові уявлення про демократію нині це фікція радянських дисидентів. Породжена в першу чергу совком, після якого просто необхідно було вигадати якусь альтернативу яка буде мати моральний окрас - тобто віри у Захід як більш морально-етичне середовище, більш безпечне середовище, що буде контрастувати із звірячим совком. Однак це бажання контрастувати було дуже нереалістично перебільшено, і нині руйнує саму демократію зсередини апологією її утопічних вимірів. Для повалення комунізму це було добре - навіть відмінно. Однак залишившись у чистому полі із суворими реаліями держуправління це явище просто приречене на загибель. Не хочете щоб демократія впала разом з фікцією? Тоді постарайтесь менше змішувати їх між собою.
Демократія не будується, а «існує» або «не існує» - бо демократія це не якась там вигадана ліберально-демократичними дисидентами постсовка форма без насилля і брехні.
Це лише ПОЛІАРХІЧНА форма існування влади. Тобто гарантій що вас не битимуть дрючком по голові за умов демократії немає ніяких. Просто влада більш колективна і «публічна» хоча би у комунікації (але не в ухваленні і формуванні рішень). Як би нам не здавалося бажаним ідеалом - вплив великої кількості недотичних і некваліфікованих людей на ухвалення рішень абсолютно низький. Так, якоюсь мірою можна сказати що вибори «без вибору», але давайте бути чесними до кінця і не лукавити: спроможність виборця оцінювати державну політику НУЛЬОВА. Навіть у багатьох випускників політології, міжнародних відносин чи навіть ядерної фізики вона є такою. І це не баг, це норма. Ще сто років тому наші предки в більшості своїй лиш-лиш вчилися писати - вірити у швидке настання Ноосфери де люди в Синергії ухвалюють якісь рішення тут взагалі не доводиться.
Просто на Заході існує більш плюральна модель комунікації. Більш заснована на репрезентації конкуренції, але вона сама не замінює конкуренцію як таку - є лише додатковим (не основним!) полем. І то, знаєте, дуже відкрите питання. Наприклад нині в Канаді заборонено постити в соцмережах посилання на новинні ресурси. На усі - і на канадські, і на українські, і на російські. Ми ж коли таке чуємо, наша ілюзія «доброго західного суспільства» руйнується. І справа не в тому, що тепер ми маємо відвернутися від синіх прапорів з зірками на користь червоних прапорів з зірками. А в тому, що вірність синім прапорам не має базуватися на наївній вірі в те, що етика концентрується в певних політичних моделях. Бо отримавши власне зіткнення з реальністю можна надовго захворіти головою і повісити у себе над ліжком прапор КНДР. Про політичні моделі краще судити виключно утилітарним критерієм ефективності, позаяк демократія перемогла зовсім не через етичність - радше, через ефективність. Антикрихкість, стійкість. І якщо вам здається що найкращий період в історії вашої країни настане коли політичні конфлікти зникнуть з неї - помацайте стіну в кімнаті, чи не виріс на ній раптом серп і молот. Бо день, коли політики обʼєднуються заодно є днем смерті політики.
Ми маємо звикнути до конфліктних ситуацій, як до єдино можливого доказу, що політика в нашій країні все ще існує. Якщо ви вважаєте політику брудною справою by default - помацайте стіну, десь причаївся серп і молот.
Багато недалеких людей радять аби зрозуміти Захід читати ліберального классика Локка. Мовляв, уся влада є договором, усе з доброї волі, і ніяк інакше.
Я ж раджу пригледітися його темного опонента (хоча і побратима) Гоббса - уся влада потрібна для того, аби нас не зруйнували наші ж внутрішні пороки, що тягнуться ще з Біблійних часів і ніким не можуть бути усунуті. А пороки усунуті бути не можуть - лише можуть бути спокуті гріхи.